**Частина 1: Повернення**
Вечір повільно спускався на квартал, фарбуючи хмари у ніжний помаранчевий колір, що обіцяв тиху ніч. Для Ярослава, однак, день був звичайним. Після виснажливого дня в офісі, де папери здавалися множитися, а зустрічі йшли без перерви, він мріяв лише про те, щоб повернутися додому, повечеряти та, можливо, подивитися трохи телевізора перед сном. Він не був нещасливим, але його життя було підкорене рутині, передбачуваності днів, що пливли один за одним, наче намистини нескінченного четок.
Поставивши машину біля будинку, він одразу помітив щось дивне. Двері машини його дружини, Олесі, були відчинені. Ярослав насупив брови. Олеся завжди була акуратною, особливо стосовно авто, яке вважала майже святинею. Ще більш його здивувало, що вхідні двері будинку теж були напіввідкриті, випускаючи потік свіжого повітря, змішаного з галасом дітей, що гралися.
Він зробив кілька кроків і зупинився як вкопаний. Сад, який зазвичай був охайним і доглянутим Олесею та дітьми по вихідних, тепер нагадував поле бою. Троє дітей восьмирічний Богдан, шестирічна Соломія та чотирирічний Данилко бавилися серед калюж бруду, повністю перемазані, досі у піжамах. Порожні пачки від їжі та обгортки були розкидані по траві, наче маленький торнадо пройшовся тут. Ярослав відчув хвилю тривоги та здивування.
Тату! скрикнув Богдан, побачивши його. Дивись, що ми зробили!
Соломія гордо показувала гору бруду, яка, на її думку, була неприступною фортецею. Данилко сміявся, плескаючись у калюжі.
Ярослав озирнувся, шукаючи собаку, Барсіка, але й сліду не було. Навіть гавкіт не лунав. Тривога зросла. Де Олеся? Чому все так?
Чому в будинку такий безлад? запитав він, намагаючись не звучати тривожно.
Мама всередині, відповіла Соломія, не відриваючи очей від своєї «споруди».
Ярослав увійшов у будинок, обминаючи іграшки та сміття. У вітальні телевізор грав на повну гучність, показуючи мультфільми, а кімната була завалена одягом та іграшками.
Запах їжі, змішаний з миючим засобом та землею, стояв у повітрі. Він пройшов на кухню, де мийка ломилася від брудного посуду, а двері холодильника були роззявлені. На підлозі розсипаний корм для собаки, а під столом блищали уламки розбитої чашки.
Серце Ярослава калатало. Щось було не так. Він швидко піднявся сходами, розгортаючи купи одягу. У коридорі він побачив воду, що текла з-під дверей ванної. Відчинивши їх, він побачив мокрі рушники, мильну піну та іграшки, що плавали у воді.
Не гаючи часу, він підбіг до спальні. Відчинивши двері, побачив Олесю. Вона лежала у ліжку, у піжамі, з волоссям, зібраним у неакуратний пучок, і читала книгу з виразом абсолютного спокою.
Помітивши його, вона підвела очі, усміхнулася та спитала:
Як пройшов твій день?
Ярослав дивився на неї, розлючений, не розуміючи.
Що тут сталося? вигукнув він, ледве стримуючи гнів.
Олеся знову усміхнулася, немов нічого не сталося.
Ти ж памятаєш, як кожного дня, повертаючись з роботи, питаєш: «Що ти взагалі робиш цілими днями?»
Так, відповів він, не вірячи власним вухам.
Ну от сьогодні я нічого не робила, сказала вона, закриваючи книгу. Сьогодні був день для мене.
**Частина 2: Тиша та правда**
На мить у кімнаті запана