Останнім часом моя донька розлучилася і з маленькою дитиною переїхала до нас у тісну квартиру.
Нещодавно моя донька Оксана розірвала шлюб і оселилася з дитиною у нас. Ми живемо в невеликій хаті з чоловіком. Я сподівалася, що поки донька у декреті, вона могла б трохи пожити з дитиною у моєї матері. Але тепер це неможливо, бо мама, хоча їй уже 68, вийшла заміж і переїхала до свого нового чоловіка.
Коли мама подзвонила мені й повідомила, що готується до весілля, я спочатку подумала, що це жарт адже їй уже похилий вік. На жаль, це була правда. Мама довгі роки жила сама, її перший чоловік помер двадцять років тому. Мені було 35, коли я вийшла заміж і залишила батьківський дім. Зараз я живу з чоловіком і дітьми у місті, навіджую маму кілька разів на місяць і на свята.
Мама, слава Богу, почувається добре і сама справляється з усіма домашніми справами. Ми з чоловіком приїжджаємо, коли треба прополоти город або нарубати дрова, а з рештою вона упорається сама.
А тепер вона вирішила привести до дому нового чоловіка. Це справжня зрада з її боку! Вона не мала права так чинити. Мамин наречений її одноліток, старий знайомий, з яким вони зустрічалися в молодості, а кілька років тому знову почали бачитися. На початку липня вони офіційно оформили шлюб у РАГСі, а весілля відбулося в ресторані дуже скромне, лише для найближчих.
Ми з чоловіком і дітьми не пішли на весілля на мій погляд, це ганьба! Навіщо це було потрібно мамі? Могла жити й без цього. Я категорично проти цього шлюбу й досі не можу з цим змиритися. Мама має великий будинок, де вони тепер живуть разом.
Чоловік мами не має жодного майна лише трьох дітей і купу онуків. Чому вона так вчинила? Як могла так з нами вчинити? Тепер, коли вони офіційно одружені, її чоловік може претендувати на нашу спадщину. А ми живемо у маленькій квартирі, де ледве поміщаємося.
Недавно моя донька розлучилася й із маленькою Маринкою переїхала до нас. Тепер я допомагаю їй доглядати дитину. Син живе з дівчиною в орендованій квартирі. Я сподівалася, що донька зможе трохи пожити у мами, поки у декреті, але тепер це неможливо адже мама почала нове життя.
Ми довго не розмовляли. Нещодавно подзвонила тітка з села, мамина сестра, і почала нас повчати. Казала, що ми поводимося погано, що мама теж має право на щастя. Мовляв, треба радіти за неї. Думати про спадщину, коли мама ще жива негарно. Але хай би мене теж зрозуміли.
Може статися так, що замість маминого будинку ми отримаємо старого незнайомого діда з купою проблем та його бідними родичами, які точно не відмовляться від частки в спадщині. Тому я вважаю, що в цій ситуації право на моєму боці, а мама неправа.
Але з часом я зрозуміла: іноді батьки роблять те, що нам здається несправедливим, просто тому, що вони теж люди й мають право влаштовувати своє життя, навіть коли нам це не до вподоби. Головне щоб вони були щасливі. Все інше лише питання часу.