Та слухай, була така історія. Надворі листопад, вітер ріже, мов ножем, а від річки тягне сирим холодом, аж до кісток. На подвір’ї, між похилими гаражами, грається пятирічний хлопчик. Його мати стоїть трохи далі, телефон до вуха, сміється з жартів подруги.
А хлопчик тим часом підходить усе ближче до обриву над річкою. Вода того дня каламутна, бурхлива після дощів течія стала сильнішою. Одне невірне рухнення і хлопець з криком падає у воду, а важкий пальто миттєво тягне його на дно.
Мати нічого не помічає. Далі базікає по телефону, лише час від часу нудьгуючи озирається.
Хлопчик метушиться, намагається вибратися, але течія несе його далі. Він кашляє, захлинається, ловить повітря.
Тут на протилежному березі зявляється чоловік його тут усі знали, але зневажливо звали “Бездомний Іванко”. Сухорлявий, обідраний, жив у покинутій хатинці неподалік.
Він почув крик дитини і без вагань кинувся у крижану воду, у своїх брудних одягах. Хвилі били його, намагалися збити з ніг, але він не зупинився, доки не дістався до хлопчика і не витягнув його за комір.
Хлопець плакав, блідий і тремтів. Іванко виніс його на берег і загорнув у свій пошарпаний кожух.
Коли він приніс дитину назад, мати нарешті побачила їх і закричала:
“Ти що собі дозволяєш, чіпаєш мого сина?! Гнида!”
“Та він ж тонув…”
“Краще б потонув, ніж потрапив до твоїх брудних лап!”
Іванко дивився на неї з німим розумінням. Він почувався скривдженим, але ще більше його лякала доля хлопчика. Бачити, як ця жінка оре, замість перевірити, чи живий її син це було за межами розуму.
І тоді Іванко зробив те, чого ніхто від нього не очікував але це було глибоко справедливо…
Він раптово притиснув хлопчика до себе і різко розвернувся.
“Гей! Віддай його!” верещала жінка, але підійти не наважилася.
Іванко спокійно пішов до сусідки старої, доброї бабці і постукав у двері.
“Допоможіть хлопчикові, прошепотів він, ледве дихаючи. Викличте поліцію. Його матір мало що не вбила. Ви ж бачили.”
Сусідка негайно подзвонила. Незабаром приїхали поліцейські і забрали матір, яка й досі викрикувала лайки. Іванко розповів усе, як було, нічого не приховую
