Я мав просто виписати штраф після того, як зупинив жінку, яка їхала 150 км/год але раптом помітив щось дивне біля її ніг.
Був звичайний патрульний день. Ми з напарником їхали по заміській трасі біля Житомира небезпечна ділянка, де часто трапляються аварії, особливо на довгих прямих, де водії люблять «додати газу». Все було спокійно, навіть занадто.
Раптом повз нас пролетіла сіра «Таврія», немов нас і не було. Подивився на радар 150 км/год. Серед білого дня, на пустій дорозі. Хочеться вірити, що людина просто поспішала але це ніколи не виправдання.
Перевірив номер чистий, машина без зауважень. Включив миготливу, сирену, дав сигнал зупинитися. Авто спочатку зменшило швидкість, але потім різко прискорило.
Через гучномовець я чітко наказав:
Водію, негайно зупиніться! Ви порушили правила і відповідатимете.
Через кілька сотень метрів машина все ж притормозила на узбіччі. Я підійшов, як належить. За кермом жінка років тридцяти, з блідим обличчям і очами, повними страху.
Ви знаєте обмеження швидкості на цій ділянці?
Так так, знаю ледве промовила вона.
Ваші документи, будь ласка, сухо сказав я, схилившись до вікна.
І тут я помітив щось незвичне під її ногами. Калюжа на килимку Але це була не вода. Я зрозумів одразу у неї відійшли води.
У вас відійшли води?
Будь ласка допоможіть я сама мені нікому прошепотіла вона.
Сумнівів не залишилося. Я терміново повідомив по рації, що везу вагітну до пологового. Ми пересадили її до нашої машини, і я їхав швидко, але обережно. По дорозі перейми посилювалися, вона стогнала, ледь не кричала.
Я тримав її за руку, намагаючись заспокоїти, хоч сам ледве стримував хвилювання.
Дістатися встигли в останню мить. Персонал, попереджений заздалегідь, вже чекав біля входу. Жінку відразу забрали.
Через кілька годин я повернувся, ще під враженням. З пологового вийшла акушерка, посміхаючись:
Вітаю, дівчинка. Здорова. І мама теж добре.
Мабуть, саме в такі моменти я розумію, чому люблю свою роботу. Закон важливий. Але людяність важливіша.
