Ти… ти… Я не вірю своїм вухам! Це просто в голові не вкладається! Твоя проклята робота, твої термінові дзвінки, твої нескінченні відрядження! Олеся змахнула зі столу чашку, і та полетіла в стіну, розбризкуючи недопиту каву на різні боки. Уламки розлетілися по підлозі, як цукерки.
Годі істерики, ну що ти як мала! Іван навіть голос не підвищив, і це дратувало ще більше. Усередині неї все клекотіло, а він стояв, мов істукан. Я просто не можу відмінити цю відрядження, зрозумій вже. Там вирішується питання про підвищення.
Підвищення?! вона аж поперхнулася від злості. Та твоє підвищення завжди, завжди важливіше за нас! Пам’ятаєш, ти пропустив випускний Насті, навіть не подзвонив на мій ювілей, хоча я нагадувала тобі за тиждень! А тепер ось це! У Данилка операція через два дні, а тебе понесе в цей… Львів!
У Київ, машинально поправив Іван, і одразу ж прикусив язика.
Та хоч у космос! Олеся замахала руками, як вітряк. Ти не будеш поруч, коли твоєму синові робитимуть цю наркоз! Коли він до смерті наляканий, коли я від страху на стіну лізу! І все це через якусь твою нікому не потрібну папірцю з підписом!
Іван зі свистом випустив повітря і провів долонею по обличчю. Під очима мішки, щетина нерівна, але погляд упертий, як завжди.
Ну що це за дурний контракт… Це ж шанс отримати крісло фіндиректора, ти що, не розумієш? Я йшов до цього скільки років двадцять, як мінімум, майже все життя. До того ж, у Данилка звичайна планова операція, чого ти так панікуєш? Подумаєш, мигдалини! Це ж не пульс у голові, якщо що.
Ага, зараз! А раптом щось піде не так?! Що тоді робитимемо, а?!
Нічого не станеться, відмахнувся він. Я ж лікареві особисто говорив.
А якщо все ж таки станеться?! вона вже перейшла на ультразвук.
Та сядь уже! він аж плечима здригнув. Якщо щось трапиться одразу на літак і прилечу, першим рейсом! Як тоді, коли у Насті апендицит вирізали, пам’ятаєш?
Так, пам’ятаю! відповіла вона отруйно. Приповз, коли все вже закінчилося, через вісім годин! Лікарі давно вже додому пішли, а він тільки з трапу сходить, герой!
Іван тільки головою похитав:
Я що, гумовий? Я не можу розірватися на частини, Олесю. Я працюю, як проклятий, щоб у вас усе було. Забула, як ти мені всі мізки виносила через нову квартиру? «Давай переїжджаймо, сусіди шумлять, двір брудний, метро далеко…»
Та краще б ми в тій хрущовці жили! спалахнула вона. Але з нормальним чоловіком і батьком, який хоча б іноді бачить своїх дітей, а не тільки в неділю після обіду!
Іван плюхнувся на стілець просто рухнув на нього усіма своїми дев’яноста кілограмами:
Слухай, ми ж домовлялися, так? Ти вдома, з дітьми, господарство, затишок і все таке. Я на роботі пуп рву, гроші в дім тягну. Що змінилося? Коли це раптом стало проблемою?
Олеся розплющила рота, щоб відповісти йому по-справжньому, але тут вхідні двері бах! розчинилися, і з передпокою почулися голоси дітей, рюкзаки впали на підлогу.
Гаразд, потім домовимося, буркнула вона і вийшла з кухні, на ходу надягаючи посмішку. Таку ненатуральну, що аж щоки за