Було це давно, але досі памятаю, як три ночі поспіль не могла закрити очей. Совість гризла мене, немов голодний вовк, не даючи ані хвилини спокою. Я стояла на межі, роздираючись між обовязком і власними страхами. Тоді я була на восьмому місяці вагітності, і життя ось-ось мала змінитися назавжди. Після весілля я переїхала до чоловіка у Львів, залишивши рідний дім у маленькому селі під Черніговом. Батьки залишилися там, і ми бачилися рідко то вони до нас, то ми до них, але ці зустрічі можна було перерахувати на пальцях однієї руки.
Під час одного з таких візитів ми з мамою сиділи на кухні в нашій невеличкій квартирі. За чашкою чаю вона розповідала, як важко їй було, коли я народилася. Говорила про самотність, про втому до сліз, і лише її мати, моя бабуся, рятувала її від розпачу. Її слова глибоко торкнули мене я уявила себе на її місці, безпорадну, з малечею на руках. І раптом, несподівано навіть для себе, вимовила: «Мамо, приїжджай до нас після пологів, поживи трохи, допоможеш». Очі матері засяяли, ніби я подарувала їй нове життя. Але вона одразу ж оголосила: «Ой, ми з татом з радістю пробудемо у вас рік! А свою хату здамо, щоб вам гривнями підтримати».
Мене ніби обілляли крижаною водою. Її слова дзвеніли в голові, наче дзвін тривоги. Я люблю тата, всією душею, але я запрошувала лише матір, і не на рік, а на кілька тижнів, максимум місяць поки не освоюся, не зрозумію, як бути матірю. А тут цілий рік, та ще й з татом! Перед очима миттєво постала картина: тато, як завжди, виходить на балкон палити. Коли ми самі, я закриваю очі на запах тютюну, що вїдається у всі речі. Але з дитиною? Я не хочу, щоб моя дитина дихала цим димом, щоб її маленькі легені страждали. А взимку? Тато буде відкривати балкон, впускаючи в кімнату холод. Я вже бачу, як моя дитина кашляє, а я метуся в паніці, не знаючи, як її захистити.
І це ще не все. Тату у нас нудно йому нічим зайнятися. Або цілий день дивиться телевізор, голосно включаючи старі фільми, або тягне чоловіка на пиво, і вони зникають до ночі. Я не проти, щоб він відпочив, але з немовлям у домі мені потрібен чоловік поруч, а не на балачках із тестем. Я уявила цей рік галас, дим, нескінченні клопоти і всередині все стиснулося від жаху.
Я набралася сміливості і сказала прямо: «Мамо, я запрошую лише тебе, і не на рік, а на місяць». Її обличчя похмуріло, а очі наповнилися обра