**Щоденник Марії Іванівни**
Сьогодні знову пекла пиріг з яблуками. Встигла підрумянити його з одного боку, а там уже скрипнула калітка це повернулися невістка Оксана, син Андрій та онук Данилко.
Бабулю! почула я голос чотирирічного хлопчика й миттєво посміхнулася. Заради цього сміху готова терпіти навіть постійні суперечки з Оксаною.
Мамо, знову цілий день біля плити? Андрій поцілував мене в щоку й потягнувся до пирога.
Руки помий! легенько ляснула я його по пальцях.
Маріє Іванівно, ми ж домовилися сьогодні ви відпочиваєте, сказала Оксана, розкладаючи продукти.
Я стиснула губи. Знову вказує, як мені жити у власному домі.
Я відпочиваю, коли печу, відповіла сухо. Хіба погано, що хочу пригостити онука?
Оксана зітхнула й мовчки почала розбирати покупки. Андрій кинув на мене попереджувальний погляд. Я вдала, що не помітила.
Данилку, йди мий ручки, будемо чай пити з бабусиним пирогом, покликала я, навмисно ігноруючи невістку.
А колись у мене було своє життя. Власний двір, де я була господинею. Подруги приходили на чай, у городі цвіли мої улюблені півонії, а ввечері я дивилася серіали у кріслі. Але все зруйнував той проклятий пожежний виклик. Досі памятаю гарь, крики сусідів, сирени. Я стояла на вулиці вночі, дивилася, як полумя пожирає мій будинок.
Не хвилюйся, мамо, поживеш у нас, поки не оформимо документи, тоді сказав Андрій.
І ось уже пів року я сплю на розкладці у вітальні, відчуваючи себе зайвою.
Бабусю, давай щось спекемо! Данилко підбіг з мокрими долонями.
Наступного разу, сонечко, відповіла я, пиріг уже готовий.
Не сьогодні, втрутилася Оксана. Бабуся втомилася.
Я кинула на неї сердитий погляд. Знову вирішує за мене.
Нічого я не втомилася!
Мам, Андрій терпляче потер лоб. Давай без цього
А що я такого сказала? Хіба я не маю права проводити час з онуком?
Маєте, голос Оксани був спокійним, але я бачила, як вона стискає пакет із молоком. Але ми домовлялися про режим Данилка.
Це мій онук! роздратувалася я. Я свого сина виростила, і все було добре!
Мамо! Андрій ударив долонею по столу.
Оксана вийшла з кухні, Данилко притиснувся до мене, а мені раптом схотілося плакати.
Я б ніколи сама не переїхала до них. Але вибору не було страховки ледве вистачило на борг за згорілий дім.
Ввечері Оксана постукала у ванну.
Маріє Іванівно, я розумію, як вам важко. Але це мій син.
Я хотіла щось різко відповісти, але побачила у дзеркалі її втомлене обличчя.
Знаю Але мені здається, ти занадто сувора.
Можливо, вона слабо посміхнулася. Але у Данилка алергія на шоколад, про яку ви часто забуваєте.
Мені стало соромно. Я й справді частувала його таємно.
А ще я працюю на двох роботах, щоб ми змогли зібрати на більшу квартиру, додала Оксана. Щоб у вас була своя кімната.
Я завмерла.
Ми вже пів року відкладаємо, прошепотіла вона.
Я заплакала. Всі ці місяці я думала, що вони мене терплять.
Наступного ранку я приготувала вівсянку, як робить Оксана.
Доброго ранку, вона здивовано подивилася на стіл.
Хотіла допомогти.
Під час сніданку я розказала, що знаю про їхні плани.
Ви нам не тягар, сказав Андрій. Ви наша родина.
Ввечері, коли Данилко заснув, я допомагала Оксані розбирати продукти.
Знаєте, сказала я, я ніколи не хотіла жити з невісткою. Але тепер розумію дім не у стінах. Він у людях.
Оксана раптом обняла мене.
А я рада, що ви з нами.
Попереду ще багато суперечок. Але тепер я знаю ми справимося. Бо ми сімя.