**Сусідка перейшла межу**
Я завмерла біля входу, тримаючи ключ у руці. З квартири чулися шерехі та тихе бурмотіння. Андрій був на роботі, а я повернулася раніше, вирішивши дати собі півдня відпочинку після важкого тижня. Та тепер серце билося так, наче хотіло вистрибнути з грудей. Злодії? Обережно привідчинила двері і впізнала голос:
Ой, Оленко, Андрію, ну й безлад у вас! Пил на підвіконні, фіранки помяті! Треба б вам прибиральницю найняти, а то який же це дім?
У коридорі, з мітлою в руках, стояла тітка Марія, наша сусідка. Я оніміла.
Тітко Маріє? Як ви сюди потрапили? голос тремтів від здивування й роздратування.
Та я ж по-сусідськи, доню! тітка Марія усміхнулася, ніби її присутність у чужій оселі була цілком природною. Побачила, що двері привідчинені, подумала перевірю, чи все гаразд. А тут такий безлад! Ну, я й вирішила прибрати.
Двері були замкнені, холодно відповіла я, стискаючи сумку. Я точно памятаю.
Ой, ну годі, замкнені-не замкнені, махнула вона рукою, ніби відганяючи муху. У нас у будинку всі свої, чого боятися? Головне, що я тут, а не якийсь хуліган!
Я не знала, що відповісти. Наш новий дім, перша власна квартира з Андрієм, раптом здалася чужою. Пробурмотіла щось на кшталт «дякую» та випроводила сусідку, але всередині клекотіло. Звідки в тітки Марії ключ? І чому вона поводиться так, ніби має право?
Ця історія почалася півроку тому, коли ми з Андрієм переїхали у старий, але затишний будинок на околиці Києва. Квартира була нашою гордістю: три роки збирали на перший внесок, брали іпотеку, економили на всьому від кави до відпочинку. Коли нарешті отримали ключі, я ледве стримала сльози, а зазвичай стриманий Андрій кружляв мене по порожній кімнаті, сміючись.
Це наш дім, Лено! Наш! казав він, і в очах у нього світилося щастя.
Обживалися повільно: купили диван, повісили світлі фіранки, поставили на підвіконня горщик із фікусом. Але найбільше радували дрібниці ранкова кава на крихітній кухні, вечірні фільми під пледом, плани про ремонт.
На другий день після переїзду в двері подзвонили. На порозі стояла невисока жінка років шістдесяти, з охайною зачіскою й кошиком у руках.
Доброго здоровя, молодих! Я Марія Іванівна, ваша сусідка з третього поверху. Тітка Марія, простіше кажучи. Вона посміхнулася так щиро, що я мимоволі з