Двір на одній хвилі
Житловий двір на околиці великого міста прокидався з гамором та метушнею, де кожен знав своє місце. Серед багатоповерхівок з облупленими фасадами життя йшло за звичним розкладом: вранці батьки виносили дитячі візки до пандусів, пенсіонери неспішно вигулювали собак, а молодь із рюкзаками маневрувала між клумбами й сміттєвими баками. Після нещодавнього дощу асфальт ще блищав, відбиваючи яскраве літнє сонце. На клумбах під вікнами цвіли нагідки та чорнобривці дітлахи у футболках ганяли мяча або каталися на велосипедах, час від часи озираючись на дорослих.
Біля підїзду вже збиралася невеличка черга: хтось намагався проштовхнутися із пакетом молока, хтось витягував дитячий візок із тісного тамбура. І тут же невідємна перешкода останніх місяців: електросамокати. Їх було щонайменше пять; один лежав поперек пандуса так, що мамі з малям довелося спритнопрослизати між колесами. Поруч пенсіонерка Ганна Семенівна сердито цокала палицею по асфальту.
Знову наставили! Ані пройти, ані проїхати
Та це ж молодь кидає, де попало! підтримав її чоловік середніх років у спортивній куртці.
На це дівчина років двадцяти пяти лише знизала плечима:
А куди їх діти? Спеціальних місць усе одно нема.
Сусіди бурмотіли біля входу; хтось іронічно зауважив, що скоро замість квітів паркуватимуться лише самокати та велосипеди. Але ніхто не поспішав брати ініціативу усі звикли до дрібних незручностей дворового життя. Лише коли черговий батько ледве не зачепив колиском дитячого візка хистку конструкцію й сердито вигукнув півголоса, напруга стала відчутнішою.
У дворі лунала звична різноголосиця: хтось голосно обговорював останні новини біля лавки коло пісочниці, підлітки сперечалися про футбольний матч просто на майданчику. Птахи шуміли у густих гілках тополі біля далекого кута двору; їх перекрикували обурені голоси мешканців.
Чому не можна поставити ближче до паркану? Усе ж буде краще!
А якщо комусь терміново потрібно зарядити? Я от учора мало ноги не зламав через це залізо!
Один із хлопців спробував відтягнути самокат ближче до кущів той зрадницьки заскрипів і впав набік просто під ноги жінці із сумкою. Вона розвела руками:
Ну от знову! Може, хтось таки прибере це звідси?
Того вечора суперечки спалахували, як іскри від непогашеного цигарки: варто було комусь скаргнутися зараз же знаходилися нові суперечники. Одні захищали техніку як символ прогресу, інші закликали до ладу у дворі за старими правилами.
Пенсіонерка Ганна Семенівна говорила рішуче:
Я розумію час інший настав Але ж є й люди постарші! Ми теж хочемо спокійно пройти!
Молода мама Соломія відповідала їй мякше:
У мене мала дитина Іноді мені самій зручніше взяти самокат, аніж їхати автобусом до поліклініки.
Хтось пропонував подзвонити до управління компанії або навіть викликати дільничного для профілактики безладів; інші сміялися з цих пропозицій і радили просто бути ввічливішими один до одного.
Довгі світлі вечори затягували розмови біля підїзду аж до пізньої ночі: батьки затримувалися з дітьми на майданчику, обговорюючи новини та побутові проблеми на