Усі поради матері він виконав. Чоловік відвіз хвору дружину у глушину А через рік повернувся за її грошима.
Коли Валентина виходила заміж за Артема, їй був лише двадцять один рік. Молода, сяюча, з великими очима та мрією про дім, де пахне свіжим пирогом, лунає дитячий сміх, і все навколо саме тепло. Вона думала, що це доля. Чоловік був старшим, стриманим, малослівним але в його мовчанні Валя відчувала опору. Так їй тоді здавалося.
Свекруха з першого дня дивилася на неї з недовірою. Погляд говорив ясніше слів: «Ти не гідна мого сина». Валя робила все прибирала, готувала, підлаштовувалася. Та цього було замало. То борщ занадто рідкий, то білизну погано розвішувала, то занадто часто дивилася на чоловіка з любовю. Все це дратувало свекруху.
Артем мовчав. Він виріс у сімї, де слово матері було законом. Не смів їй перечити, а Валя терпіла. Навіть коли почувала слабкість, коли зникав апетит, коли звичайне піднесення з ліжка ставало справжнім подвигом все списувала на втому. Ніколи б не подумала, що в ній росте щось невиліковне.
Діагноз прийшов несподівано. Пізня стадія. Без операції. Лікарі лише похитали головами. Тієї ночі Валя сховала сльози в подушку, щоб чоловік не побачив її болю. А вранці знову посміхалася прасувала сорочки, варила суп, слухала свекрушині наїдки. Артем же віддалявся. Вже не шукав її погляду, голос став холодним.
Одного дня свекруха увійшла до неї й тихо сказала:
Ти ще молода, життя попереду. А вона лише тягар. Нащо тобі це? Відвези її до села, до тітки Ганни. Там тиша, ніхто не засуджуватиме. Відпочинеш. Потім зможеш почати нове життя.
Чоловік не відповів. Але вже наступного дня без слів зібрав Валентині речі, допоміг сісти в авто й повез у глушину туди, де дороги кінчаються, а час пливе повільніше.
Усю дорогу Валя мовчала. Ні питань, ні сліз. Вона знала правду: її вбив не рак, а зрада. Їхня родина, кохання, надії все розсипалося в мить, коли чоловік завів двигун.
Тут буде спокій, сказав він, виймаючи валізу. Так легше.
Ти повернешся? прошепотіла Валя.
Він не відповів. Лише коротко кивнув і поїхав.
Місцеві жінки іноді приносили їжу, тітка Ганна заглядала перевірити, чи ще жива. Валя лежала тижнями. Пот