Щодня я веду свій щоденник, і сьогодні запишу одну історію, яка сталася зі мною і моїми вірними друзями.
Під час вечірньої прогулянки з собакою біля мене зупинилися двоє чоловіків і нахабно запропонували «покататися». Але моя собака, яку я ще ніколи не бачила такою, вмить перетворилася на лютого захисника. Очі палали лютью, зуб блиснув загрозливо. Не встигла я зрозуміти, що відбувається, як вона вже кинулася на того, хто схопив мене за руку. Він упав, а над ним нависла темна тіня з низьким гарчанням
Коли мені виповнилося сім років, батьки виділили мені окрему кімнату світлу і простору. Але я категорично відмовлялася спати там сама. Кожного вечора хтось із них лягав пліч-о-пліч, інакше я не могла заснути. А якщо прокидалася вночі і бачила, що нікого поруч нема, брала подушку й ковдру й перебиралася до них. Ні благання, ні серйозні розмови не допомагали нічого не змінювалося, хоча я вже й підростала.
Допоки одного дня рішення не знайшлося саме у вигляді білого пухнастого комочка, який спочатку перелякано заскіглив, а потім одразу залишив калюжу під собою. Виявилося, це був чарівний цуценя настільки миле, що я відразу скрикнула: «Мамо, давай залишимо його?» І почалися умови: добре вчитися, підтримувати порядок, самостійно вигулювати собаку і спати у своїй кімнаті без батьків. Перші три пункти я прийняла без вагань, але над останнім задумалася а потім раптом усвідомила: «Але ж тепер я не буду сама!»
Так у нас зявилася Ласка папірці стверджували, що вона весті, але за характером була справжньою панянкою з твердою волею. І що дивно я дотримувалася угоди. З появою Ласки почала спати у своїй кімнаті, а вона стала моєю вірою та правдою і вночі, і вдень.
Ласка була справжньою красуньою: доглянута, усвідомлювала свою привабливість і поводилася, як справжня аристократка. Інших собак майже не помічала, але до дітей, які завжди тягнулися погладити її, ставилася терпляче, навіть з легким зверхнім вираженням ніби приймала їхнє захоплення як належне. А от до інших собак одразу оскалювала зуби й обурено скиглила.
Щоб виправити її поведінку, ми з мамою записалися до школи для собак. Три тижні сумлінно відвідували заняття, але або тренер був недосвідчений, або Ласка занадто незалежна змін не сталося. Фахівець пояснив: «Вона вважає вас своєю зграєю. Іншого їй не потрібно.» Ну і добре нам і так було добре втрьох.
Для прогулянок ми обирали пустир за будинком колишню територію старих казарм, де залишилися лише фундаменти й дикі фруктові дерева. З одного боку стара деревяна забудова, що доживала останні роки. Більшість вигулювали собак на облаштованому майданчику неподалік, але ми з Ласкою полюбляли цей затишний куточок, де відчувався дух свободи.
Саме тут Ласка зустріла свою долю.
Того літа мені виповнилося пятнадцять, а Ласці вісім. Я вже була високою й стрункою, з мрійливим поглядом і телефоном у руці. Ласка ж поводилася з гідністю дорослої самовпевненої пані. Ми гуляли: я занурена в думки, вона обнюхувала траву. І раптом напад! Великий, кучерявий пес, схожий на вівчарку, але з ще густішою шерстю, раптом накинувся на не