Останнім часом моя донька розлучилася і з малечею переїхала до нас у тісну квартирку.
Нещодавно моя донька Оксана з маленьким сином оселилася в нас. Ми з чоловіком живемо у невеликій двокімнатній квартирі в Києві. Думала, що поки вона у декреті, могла б трохи пожити з дитиною у моєї мами. Але тепер це неможливо, бо мама, незважаючи на свої 68, вийшла заміж і тепер живе з новим чоловіком.
Коли мама подзвонила й повідомила, що готується до весілля, спершу подумала, що вона жартує адже їй уже вік не той. Але, на жаль, це була правда. Мама довгі роки жила сама, її перший чоловік помер двадцять років тому. Мені було 35, коли я вийшла заміж і поїхала від батьків. Тепер ми з чоловіком та дітьми живемо у місті, навідуємо маму кілька разів на місяць, особливо на свята.
Мама, слава Богу, почувається добре і сама впорається з домашніми справами. Ми з чоловіком іноді приїжджаємо, щоб допомогти з городом чи нарубати дров, але в основному вона все робить сама.
І ось тепер вона вирішила привести до хати нового чоловіка. Це ж просто зрада з її боку! Вона не мала права так чинити. Її наречений її ровесник, старий знайомий, з яким вони зустрічалися в молодості, а кілька років тому знову почали бачитися. На початку серпня вони оформили шлюб у РАГСі, а святкували у ресторані дуже скромно, лише для найближчих.
Ми з чоловіком та дітьми на весіллі не були. На мій погляд, це сором! Навіщо це було потрібно мамі? Могла б жити й без цього. Я категорично проти цього шлюбу й досі не можу з цим змиритися. У мами великий будинок у селі, де вони з ним тепер живуть.
Її новий чоловік не має ніякого майна лише трьох дітей та цілу зграю онуків. Чому вона так вчинила? Як вона могла так з нами вчинити? Тепер, коли вони офіційно одружені, її чоловік має всі права претендувати на нашу спадщину. А ми сидимо в тісній квартирці, де ледве вміщаємося.
Недавно донька Оксана розлучилася й переїхала до нас з онуком. Тепер допомагаю їй доглядати малого. Син живе з дівчиною в орендованій квартирі. Думала, що донька могла б трохи пожити у мами, але тепер ця можливість зникла адже мама почала нове життя.
Майже місяць ми не спілкувалися. Недавно дзвонила тітка з села, мамина сестра, і почала нас повчати. Казала, що ми поводимося погано, що мама теж має право на щастя. Мовляв, варто радіти за неї. Але думати про спадщину не найприємніше, коли мама ще жива. Хіба ж вони мене не розуміють?
Може статися так, що замість маминого будинку ми отримаємо вже незнайомого дідуся з купою проблем та його біг