Робота розбудив дзвінок у двері. З іншого боку ліжка прокинулася його дружина. Він легко провів рукою по її плечу:
Кохана, лягай, я відчиню. Підійшов до дверей і прошепотів: Хто це в таку пізню пору?
Коли відчинив, на порозі побачив тітку з великою валізою в руках. Її чоловік, дядько, переступав з ноги на ногу позаду неї.
Любий мій небоже! скрикнула тітка. Ти ж не радий мене бачити? Давай, обійми свою тіточку! вона схопила Робота за руку, ніби хотіла задавити його в обіймах.
“От і спокій скінчився!” з ностальгією подумав Робот, тягнучи валізи тітки коридором.
Решта ночі пройшла в хаосі. Тітка відмовилася спати на дивані їй було незручно. Потім натякнула, що небіж міг би її покласти, як справжній господар.
Дружина Робота весь час була в шоці. Не минуло й години, як тітка з дядьком уже перевернули всю квартиру догори дригом. Зрештою всі пішли спати. Тітка з дядьком зайняли ліжко, а Робот із дружиною диван.
Надовго вони тут? прошепотіла дружина, ставлячи перед ним сніданок.
Не знаю. Запитаю, коли повернусь з роботи.
Вона нервозно прислухалася до хропіння зі спальні, потім сказала:
Роботе, мені страшно з ними Прийди сьогодні раніше.
Постараюся, відповів він і вийшов.
Коли Робот повернувся, на кухні його чекав накритий стіл.
Заходь, небоже, святкуємо родинні збори! гукала тітка із кухні.
Дружина шепнула йому:
Я так тобі рада!
Всі сіли за стіл.
Тіточко, ви давно в нас? заклав Робот клопотання.
Вже хочете нас випровадити? Чуєш, ми тут зайві, буркнула тітка на дядька.
Та що ви кажете? Живіть у нас скільки завгодно! Робот був спантеличений.
Так і зробимо, Роботе. Назавжди. Ми вже продали свою квартиру. Ви єдина родина, що в нас залишилась. Ну не виженеш же ти свою тітку на вулицю, правда? Скоро в нас час обмежений Витримаєш? Тітка театрально витерла сльозу.
Щелепа Робота відпала від шоку, а дружина заплакала і вийшла.
У кімнаті повисла незручна тиша. Дядько спокійно доїдав салат із тарілки.
І чого ти мовчиш? крикнула на нього тітка. Ти тільки їсти вмієш! Відірвись від тарілки та хоч щось скажи!
Я з тобою згоден, любов, відповів дядько.
Ну й мотузочник! зірвалася тітка. Завжди так. Усі рішення в сімї приймаю я, а він лише киває. Що це за чоловік? Повернулася до Робота. Ти щасливий, небоже?
Живіть у нас, скільки хочете! вимовив Робот, і в цю мить почув, як дружина ридає біля дверей.
Він без ентузіазму взявся за тарілку. Дядько їв так голосно, що аж лунало в вухах.
Коли тітка наїлася, відкинулася на стілець і сказала:
Годі. Роботе, я жартувала. Ми тут лише на перевірку в лікарні, дня на три. А ти, небоже, молодець! Було видно, що ти наляканий, але не подав виду. Памятав про родину. Після моєї смерті ти отримаєш мою квартиру адже власних дітей у нас нема. Ти єдиний спадкоємець.
Робот ніколи ще не відчував такої полегшеності.
Хай тіточка живе сто літ!
У ті дні, поки родичі були в гостях, дружина Робота перетворилася на плаксиву дівчину нічого не вдавалося зробити так, як треба: суп несмачний, котлети тверді, білизну погано прала, а підлогу мила не так, як треба.
Попрощавшись, тітка прошепотіла Роботу на вухо:
Як ти звязався з такою плаксою? Вона що, вагітна? Усе час сльози ллє.
Коли двері замкнулися за гостями, дружина Робота почала танцювати від радості:
Може, більше не повернуться? сподівалася вона.
Не знаю Але тітці тут сподобалось!
Я більше не витримаю б! зітхнула вона.
Дзвінок пролунав знову.
Невже знову вони?! Робот підскочив, але потім усміхнувся. О, це просто будильник! Перед ним був чудовий день.