«Ти така потворна, що точно народиш дівчинку», часто казала мені свекруха.
Коли інші жінки скаржилися, що не знаходять спільної мови з родиною чоловіка, я не вірила. З його батьками у нас було добре, але, мабуть, лише тому, що ми одразу після весілля переїхали за двісті кілометрів від них.
Я навіть не встигла дізнатися свою нову «маму». Після весілля ми тиждень жили в них, і тоді все було чудово. Потім перебралися, чоловік служив у війську.
Так ми прожили десять років. А потім чоловіка перевели назад, у рідні краї. Для мене це була не найприємніша звістка там я вже влаштувалася, нам дали гарну квартиру, а я чекала третю дитину. Але що поробиш?
Народила в рідному місті. Через рік знову завагітніла. Неплановано, я не була готова, але ми завжди хотіли велику родину, тому й не вагалися. Коли я була у положенні, моя «мама» приїхала «допомогти». Вона інколи заходила, але замість допомагати сиділа, пила чай і давала поради.
На дрібниці я не звертала уваги. Але коли вона зачепила тему виховання дітей мене запалило. Мені було дивно, що жінка, яка мене майже не знає, не бачила десять років, а онуків знає лише з фото, почала мені вказувати.
А потім, коли був восьмий місяць, вона сказала:
«Народиш дівчинку, це точно!».
А ми якраз мріяли про донечку, бо вже мали трьох синів! Я з посмішкою запитала:
«Чому ви так думаєте?».
«Ти постаріла, опухла, обличчя набрякле. Дівчинка забрала твою красу».
«Дякую, звісно У кожній вагітності я була такою».
«Не в кожній».
«Звідки ви знаєте? Ви бачили мене тільки на фото».
«Не сперечайся. У мене був син, а я була прекрасна, всі казали сяю. А ти жахлива, на тебе дивитися страшно. Набрякла, мов водою наповнена. І ноги вже в капці не поміщаються».
Я мовчала. Не сказала їй, що справа не в статі дитини, а в тому, що мені було 39. А вона народила мого чоловіка у 19 у такому віці всі квіточки. Вона не раз казала, що я потворна. Чоловік припинив цю розмову. А ми народили сина.