Коли у Соломії почалися перейми, годинник показував без чверті третя. У хаті стояла волога напівтемрява: за вікном дріб дощик, ліхтарі малювали на асфальті розмиті блики. Богдан підвівся з дивану раніше за неї він не спав майже всю ніч, ворочався на кухонному стільці, то перевіряв торбу біля дверей, то визирав у вікно. Соломія лежала на боці, притискаючи долоню до живота й рахуючи секунди між хвилями болю: сім хвилин, потім шість з половиною. Вона намагалася згадати дихання з відео вдих носом, видих ротом, але виходило нерівно.
Вже? спитав Богдан із коридору, голос звучав приглушено: двері спальні були прикриті.
Схоже Вона обережно сіла на край ліжка й відчула холод підлоги під босими ступнями. Перейми стали частіші.
Вони готувалися до цієї миті весь останній місяць: купили велику синю торбу для пологового будинку, склали туди все за списком, роздрукованим із сайту. Паспорт, медичний поліс, обмінна картка, запасна нічна сорочка, зарядка для телефону й навіть шоколадка «на всяк випадок». Але навіть цей порядок тепер здавався нестійким. Богдан метушився біля шафи, перебираючи папки з документами.
Паспорт у мене Поліс Ось він А де обмінна картка? Ти не брала її учора? Він говорив швидко й тихо, ніби боявся розбудити сусідів крізь стіну.
Соломія важко підвелася й пішла до ванної їй треба було хоча б умитися. Там пахло милом і трохи вологими рушниками. У дзеркало дивилася жінка з темними колами під очима й розкуйовдженим волоссям.
Може, викличемо таксі одразу? покликав Богдан із коридору.
Давай Тільки перевір ще раз торбу
Вони обоє були молоді: Соломії двадцять сім, Богдану трохи за тридцять. Він працював інженером-конструктором на місцевому заводі, вона до декрету викладала англійську в школі. Хата була невеликою: кухня-вітальня й спальня з видом на проспект. Все нагадувало про зміни: дитяче ліжечко в куті вже зібране, але в ньому лежить стопка пелюшок; поруч коробка з іграшками від друзів.
Богдан замовив таксі через додаток звичний жовтий значок зявився на екрані телефону майже миттєво.
Машина буде через десять хвилин
Він намагався говорити спокійно, але пальці тремтіли над екраном.
Соломія натягнула худі поверх ночної сорочки й пошукала зарядку для телефону: індикатор показував вісімнадцять відсотків заряду. Вона сунула кабель у кишеню куртки разом із рушником для обличчя раптом знадобиться дорогою.
У передпокої пахло взуттям і трохи вологим пальтом Богдана його сушили після вчорашньої прогулянки.
Поки вони збиралися, перейми ставали помітнішими і частішими. Соломія намагалася не дивитися на годинник: краще рахувати вдихи-видихи й думати про дорогу вперед.
Вони вийшли у підїзд за пять хвилин до призначеного часу: чергове світло кидало бліду пляму біля ліфта, звідки тягнуло протягом знизу догори. На сходах було прохолодно; Соломія щільніше закуталася в куртку й притиснула до себе папку з документами.
Унизу біля підїзду повітря було сире й прохолодне навіть для травня: краплі дощу стікали по козирку над дверима, рідкісні перехожі поспішали далі по тротуару, кутаючись у куртки або затягуючи капюшони глибше.
Машини у дворі стояли безладно; десь у далечині чувся глухий стук мотора ніби хтось прогрівав двигун перед нічною зміною. Таксі запізнювалося вже пять хвилин; точка прибуття на карті пересувалася повільно: водій явно петляв між дворами або обїжджав якусь перешкоду.
Богдан нервово перевіряв телефон кожні півхвилини:
Пише: «Дві хвилини». Але він чомусь обїжджає зайвий квартал Може, ремонт?
Соломія сперлася на перила ґанку й намагалася розслабити плечі. Вона раптом згадала про шоколадку: засунула руку у бічну кишеню торби й переконалася вона там. Дрібничка, але приємно відчувати щось знайоме серед усього цього метушливого хаосу.
Нарешті фари виникли з-за рогу будинку: білий «Рено» уповільнив хід перед підїздом і акуратно зупинився біля самої сходівки. Водій вийшов назустріч сам чоловік років сорока пяти з втомленим обличчям і короткою борідкою; він швидко відчинив задні двері й допоміг Соломії розміститися на сидінні з усім багажем.
Доброї ночі! Пологовий будинок? Усе зрозумів! Пристебніться обовязково
Він говорив жваво, не надто голосно; рухи були зібрані, але без зайвої метушні. Богдан влаштувався поруч із Соломією позаду водія; двері зачинилися трохи голосніше, ніж зазвичай усередині машини запахло свіжим повітрям, перемішаним із залишками кави з термокружки біля гальма.
Виїхавши з двору, вони одразу потрапили в невелику пробку: попереду горіли аварійні вогні дорожньої техніки робітники перекладали асфальт прямо вночі під рідкісними ліхтарями. Водій увімкнув навігатор трохи голосніше: