**Записи в щоденнику**
Нещодавно до мене завітав друг на каву. Сиділи, розмовляли про життя. В якийсь момент я сказав: «Зараз піду, помию посуд і повернусь». Він подивився на мене так, ніби я збирався збудувати космічний корабель. З сумішшю здивування та захвату він відповів: «Радий, що допомагаєш дружині. Я так не роблю моя жінка ніколи не подякує. Ось минулого тижня витер підлогу, і навіть «дякую» не почув».
Я знову сів за стіл і пояснив, що я не «допомагав» дружині. Власне, їй не потрібна допомога їй потрібен партнер. Я беру участь у домашніх справах як рівний, а не як тимчасовий помічник.
Я не «допомагаю» дружині прибирати, бо це й мій дім, і я теж маю підтримувати чистоту.
Я не «допомагаю» їй готувати, бо я також хочу їсти, а отже, і куховарити моя справа.
Я не «допомагаю» мити посуд, бо це й мій тарілки, з яких ми їмо.
Я не «допомагаю» з дітьми, бо це й мої діти, і моя робота бути їхнім татом.
Я не «допомагаю» прати, вішати чи складати білизну, бо це й мої речі, і речі моїх дітей.
Я не «допомагаю» вдома. Я тут живу. Це мій простір.
А щодо подяки Я запитав друга: коли востаннє він подякував дружині за те, що вона прибрала, постирала, накрила ліжко, викупала дітей, зварила обід, привела все в порядок? І не просто кинув «дякую», а щиро вигукнув: «Оце так! Ти неймовірна!»
Виглядає дивно? Задумався? Коли ти раз у житті протер підлогу одразу чекав на овації Але чому? Може, тому, що в нашому «мужському» світі тебе вчили: це її обовязок? Чи може, ти гадаєш, що все робиться саме собою навіть пальцем не треба рушити?
Тоді хвали її так, як хочеш, щоб хвалили тебе. Протягни руку, будь справжнім партнером, а не гостем, який тільки їсть, спи́ть, миється та задовольняє свої потреби. Почувайся вдома. Це твій дім.
Справжня зміна в суспільстві починається з оселі. Вчимо наших синів і доньок, що означає бути рівним.