Не дивись на мене так! Мені не потрібна ця дитина. Забирай її! незнайома жінка просто кинула мені переноску в руки. Я не розуміла, що відбувається.
З чоловіком ми завжди жили у злагоді. Майже ніколи не сварилися. Я старалася бути доброю дружиною та господаркою. Побралися ми ще студентами. Потім я завагітніла, і в нас народилися близнючки. Коли діти підросли, ми відкрили невелику справу. Я лише іноді допомагала чоловікові, адже мусила доглядати за дітьми та вести господарство. Найбільше я любила готувати. Чоловік завжди чекав вихідних, щоб скуштувати щось смачненьке. Кожного разу я намагалася приготувати нову страву, а він був моїм головним дегустатором. Діти теж завжди цікавилися, що сьогодні на стіл поставить мама. З усіма цими клопотами дітьми, домом, роботою я ніколи не звертала уваги на те, що робить мій чоловік. Ніколи не думала, що він здатний на зраду.
Останній рік був для нас важким. У справі йшли не найкращі часи, і ми ось-ось почали економити на всьому. Чоловік навіть їздив по країні, щоб укладати нові угоди. Діти пішли до першого класу, тож я більше часу проводила вдома.
Одного разу, коли ми поверталися з чоловіком додому, нас зустріла незнайома жінка. Ми щойно вийшли з авто, коли вона підбігла до мене й сунула мені в руки переноску.
Не дивись на мене так! Якщо він не хоче бути зі мною, то мені не потрібна його дитина! Забирай! верещала вона, показуючи пальцем на мого чоловіка.
Я стояла, нічого не розуміючи.
Ти ж обіцяв кинути її й бути зі мною! Якщо ні то й дитина мені не потрібна! жінка плюнула мені під ноги, розвернулася й пішла.
Я кілька хвилин перебувала в шоці, доки не усвідомила, що тримаю переноску. Чоловіка я ні про що не питала по його погляду було зрозуміло, хто ця жінка, і що він готовий провалитися крізь землю. Мовчки ми зайшли до хати. У переносці лежав хлопчик, йому було щонайбільше два тижні.
Забереш дітей зі школи й купиш усе, що я напишу для малюка! чоловік мовчки кивнув.
З того дня минуло вісімнадцять років. Багато знайомих засуджували мене, не розуміючи, чому я виховую чиюсь дитину, якщо в мене вже було двоє дочок.
Я ніколи не питала чоловіка про ту жінку. Виростила хлопчика як рідного сина. Дівчатка були щасливі, що мають молодшого брата. Ми не приховували правди від сина, і коли він виріс, пояснили йому все. На диво, він сприйняв це спокійно, навіть не поцікавився своєю справжньою матірю. А я була щаслива. У мене було троє чудових дітей, які любили нас. Стосунки з чоловіком з того часу погіршилися, але він намагався їх полагодити.
У день вісімнадцятиріччя сина ми зібралися святкувати в родинному колі. Мої дочки, тепер уже заміжні, мали приїхати зі своїми чоловіками. Ми вже збиралися сідати за стіл, коли раптом подзвонили у двері. Гостей ми не чекали, тож я відчула тривогу. Вийшовши у коридор, я побачила худу жінку, яка дуже нагадувала ту, що колись віддала мені сина.
Хочу побачити свого сина! промовила вона.
У вас тут немає сина! ми з сином відповіли одночасно.
Син замкнув двері перед нею й запросив усіх до столу. А в моїх очах стояли сльози. Я була щаслива, що в мене такий чудовий син, навіть якщо він не мій.