«Ти така потворна, що точно народиш доньку» любила мені казати свекруха.
Коли інші жінки скаржилися, що не знаходять спільної мови із родиною чоловіка, я лише знизувала плечима. У нас усе було нормально але, мабуть, лише тому, що ми одружилися й одразу переїхали за двісті кілометрів.
Я навіть не встигла добре пізнати свою нову «маму». Після весілля ми тиждень жили в них, і тоді жодних проблем не було. Потім переїзд, а чоловік служив у армії.
Так ми прожили десять років. А потім його перевели назад, у рідні краї. І це була не надто радісна новина я вже прижилася на новому місці, отримала гарну квартиру, а тут ще й третя вагітність. Але що поробиш армія є армія.
Народила я в рідному місті. Через рік знову завагітніла. Не планували, але завжди мріяли про велику родину, тож навіть не вагалися. Коли була у положенні, моя «мама» приїхала до нас «допомогти». Відвідувала іноді, але замість справжньої допомоги просто сиділа, пила чай і давала поради.
На зауваження про прибирання чи господарські справи я не звертала уваги. Але коли вона влізла у виховання дітей мене штовхнуло. Якось ніяково, коли жінка, яка тебе майже не знає, не бачила десять років, а онуків тільки з фото, раптом починає вказувати, як жити.
А потім, коли був восьмий місяць, вона заявила:
«Ти точно дівчинку матимеш!»
А ми якраз хотіли донечку адже в нас уже було три сини! Тож я з усмішкою запитала:
«А чому ви так гадаєте?»
«Ти постаріла, опухла, обличчя набрякле. Дівчинка забрала останню красу».
«Дякую, звісно У кожній вагітності я була така».
«Не в кожній».
«А звідки вам знати? Ви ж бачили мене тільки на фото».
«Не спорься зі мною. У мене син, і я була як квіточка всі казали, що сяю. А ти страшна, як після потопу. Навіть у капці не влізаєш».
Я мовчала. Не сказала їй, що справа не в статі дитини, а в тому, що мені було 39. А вона народила мого чоловіка у 19 у такому віці всі квіточки. Вона не раз казала, що я потворна. Чоловік припинив цю розмову. А ми народили сина.