Киньте її тут, нехай сама здохне! гомоніли вони, викидаючи бабусю в сніг. Лиходії й не здогадувались, що бумеранг незабаром повернеться.
Валентина Шевченко йшла до своєї підїзду. Сусідки на лавочці обговорювали новенький автомобіль, припаркований на газоні.
Чий це? запитала Валентина.
Хто його зна! відповіла одна. Мабуть, Марійчин. До старих таких розкішних машин не возять.
До нас хіба що швидка приїжджає! додала інша.
Сусідки ще трохи поговорили про владу та плітки. Аж ось вийшла та сама Марія, до якої приїхав дорогий авто. Вона пішла своїми справами, навіть не глянувши ні на сусідок, ні на машину, що стояла на клумбі. Валентина поспішно повернула додому.
Валентино Іванівно? почула вона в підїзді. Ви мене впізнаєте? Ми розмовляли кілька днів тому. Я ваш родич.
О, Андрію! скрикнула вона. Чому не попередив, що завітаєш? Це твій автомобіль на клумбі?
Так, мій.
Тоді йди й перепаркуй, поки люди щебетати не почали! Хіба можна так на мої квіти ставити!
Родич поспішно вийшов, а Валентина пішла ставити чай. Їй треба було продати квартиру не хотілось залишати сусідам знищені клумби.
Колись до неї навідувався дядько з сином. Потім родичі забули один одного. І ось зявився! Та щось у ньому Валентину непокоїло. Він багато курив. Хоч і молодий, а зуби вже жовті. Та дякувати Богу, що приїхав. Жінка не хотіла наймати агента, щоб продати квартиру. Краще віддячити небожеві. Але той відмовив п