Я розірвав звязки зі своєю родиною і вперше відчув справжню свободу.
З дитинства мені казали, що родина це найважливіше у житті. У моїх батьків було багато братів і сестер, тому я завжди був оточений дядьками, тітками та кузенами. Кожного Різдва, кожного літа ми збиралися в будинку дідуся й бабусі в маленькому селі біля Львова. Будинок завжди був повний сміху, гарячих розмов і запахів страв, які готувала бабуся. Я був переконаний, що наша родина міцна, як дуб, і ніщо нас не розєднає.
Але я пізно зрозумів, що це була лише ілюзія.
Після школи я не пішов одразу до університету. Батьки мали фінансові труднощі, і я не хотів їх обтяжувати. Тому вирішив пройти курси бухгалтерії, щоб швидше знайти роботу і заощадити на навчання. Коли настав час шукати посаду, я згадав про свою тітку Оксану сестру мами. Вона працювала в великій компанії у Києві, керувала відділом кадрів. Я не просив у неї протекції, лише поради чи рекомендації.
Але вона перебила мене, навіть не дослухавши.
Я нічим не можу тобі допомогти, різко сказала вона. У тебе немає потрібного диплома, досвіду, і, чесно кажучи, я не думаю, що це твоя сфера.
Я завмер. Вона навіть не спробувала мене вислухати. Відкинула мене, ніби я був для неї чужим.
Я був розлючений, але не хотів здаватися. Вступив до університету і йшов своїм шляхом без чиєїсь допомоги.
Через кілька місяців я знову приїхав до бабусі на родинну вечерю. Ледь переступив поріг, відчув, як змінилася атмосфера.
О, дивіться, хто прийшов! Великий студент! глузливо сказав дядько Тарас. Ну що, нарешті зрозумів, що без диплома нікуди?
За столом розкотився сміх.
Все одно кине, додав кузен Богдан. Якби був розумним, піш