Дивний сон про закинутий сад
Рік тому Подорожні купили дачу. Після пятдесяти років Олесь відчув сильний потяг до землі. Його дитинство в селі нагадувало йому про батьківську хату та городницькі справи.
Невелика хатина, хоч і скромна, була доглянута. Олесь перефарбував деревяну веранду, полагодив паркан і замінив калітку.
Землі вистачало на картоплю та овочі, але сад залишав бажати кращого: кілька дерев і жодного куща, окрім невеличкої парості малини.
Не хвилюйся, серденько, з часом все облаштуємо, сказав Олесь і взявся до роботи.
Марія жваво ходила між грядками, схвалюючи чоловікові задуми.
З одного боку сусіди були привітні, хоч рідко навідувались, але доглядали свою ділянку. А з іншого повне занедбання. Паркан похилився, і все заросло бурянами.
Ці буряни стали справжньою напастю для Подорожніх усю ту літо.
Олесю, це ж неможливо! Бурян лізе до нас у город, ніби хоче все поглинути.
Олесь хапав мотику і рішуче викорінював непроханих гостей. Але вони, наче бездонні, постійно відростали.
Маріє, глянь, у сусідів груші вдались цього року, промовив Олесь, дивлячись на зарослий сусідський сад.
А ця абрикоса просто чудо, відповіла Марія, показуючи на дерево, яке обіцяло щедрий урожай. Деякі гілки навіть сягали до їхнього двору.
Хотів би я хоча раз побачити цих господарів, зітхнув Олесь. Може, приїдуть хоча б за збором.
Навесні Олесь не втримався і полив сусідські дерева зі шланга йому було б шкода, якби вони сохли від спеки.
Але тепер цей невгамовний бурян не давав спокою.
Могли б хоч раз за літо скосити траву, нарікала Марія.
Наступного разу, приїхавши, Подорожні здивувались урожаю абрикосів. Для цих країв це не диковина, багато хто їх садить, але на закинутій ділянці…
Ні, я скосю їхній бурян, оголосив Олесь. Не можу дивитись, як це місце гине під бурянами.
Глянь, Олесю, сказала Марія, показуючи на гілки, обвішані абрикосами, що схилились до їхнього двору.
Олесь приніс невеличкі сходинки. Зберемо хоча б це, поки не згнило. Ніх