**Щоденник Оленки**
А ти не думала, Оленко, що коли все складно, треба шукати прості рішення? Самі прості, до яких ми, жінки, часто не можемо опуститися, бо вважаємо це слабкістю.
Які вже тут прості рішення? зітхнула Олена. Просити колишнього чоловіка про допомогу? Він або відмахнеться, або почне читати мені лекцію про мою неспроможність.
Саме про «просити» я й кажу. Але не так, як ти звикла з позиції начальниці, що ставить завдання підлеглому. Для нас, сильних і самостійних, прохання й це саме «включити дівчинку» не має цінності. Ми вважаємо це принизливим. І не розуміємо головного: чоловікам саме цього часто не вистачає.
Олена скептично хмикнула. Андрію потрібні її прохання? Ну-ну. Галина Миколаївна його просто не знає. Якщо він у чомусь і потребує, то це щоб його залишили у спокої. Він приносив гроші в будинок виконував свою головну, і на його думку, єдину обовязковість.
***
Зараз, через три роки після розлучення, Олена дивилася на їхні стосунки іншими очима. Всі складнощі були очевидними з самого початку, просто ніхто не хотів цього помічати.
Познайомилися на дружній вечірці: Олена душа компанії, з вогником у очах, Андрій статний, з чарівною посмішкою, щойно отримав підвищення. Він бачив у ній гарну й розумну супутницю, вона в ньому надійну опору. Весілля було тим самим, про яке кажуть «збулася мрія».
Але мрія швидко перетворилася на побут і нездатність обговорювати конфлікти.
Олена виросла в сімї, де любов вимірювалася кількістю зроблених справ. Її мати, самотня жінка після уходу батька, тягнула на собі все: роботу, дім, виховання доньки. Її головним принципом було: «Покладайся лише на себе. Чоловіки приходять і йдуть, а твоя самостійність це твоя фортеця». Олена будувала цю фортецю з юності: сама готувала, сама лагодила розетки, сама обрала інститут. Вона виросла з таємним, майже витісненим бажанням знайти того, на кого можна буде, нарешті, покластися. Мріяла про партнерство, де можна бути слабкою, не боячись, що це використають проти тебе. Її очікування від шлюбу були простими й складними одночасно: безпека. Не матеріальна заробляти вона вміла, а емоційна. Можливість зняти, нарешті, обладунки «сильної дівчини».
Андрій виріс у класичній патріархальній сімї. Батько годувальник, його слово закон. Мама хранителька вогнища, незмінний міністр побуту, емоцій і виховання. Будь-які проблеми вирішувалися за схемою: мати повідомляла, батько фінансував або використовував звязки. Ніхто ніколи не сідав за стіл переговорів, не шукав спільних рішень. Андрій засвоїв єдину модель: чоловік забезпечує гроші й статус, все інше не його зона відповідальності. У шлюбі він шукав комфорту. Щоб вдома було чисто, смачно пахло, його чекала гарна дружина, а проблеми вирішувалися десь на периферії, не турбуючи його спокій.
Вони ніколи цього не обговорювали. Просто з першої зустрічі Андрій пізнав у Олені ту саму сильну, самодостатню дівчину, яка не буде його завантажувати дрібницями. Вона ж побачила в ньому того самого надійного чоловіка, який стане її опорою. Вони говорили різними мовами, навіть не підозрюючи про це. Обговорювали, в якій країні проведуть медовий місяць, як назвуть дітей, у якому стилі зроблять ремонт. Але вони жодного разу не запитали один одного: «Як ми будемо вирішувати проблеми, коли вони виникнуть?» і вже тим більше «Як ми поділимо обовязки?»
Ніхто не хотів псувати романтичний флер. Олена боялася здатися слабкою й вимогливою, висловлюючи свої глибинні очікування про партнерство. Андрій вважав само собою зрозумілим, що все влаштується так, як було в його батьківській сімї. Вони пливли назустріч один одному з повною впевненістю, що бачать один і той же берег. А бачили зовсім різні континенти.
Коли народився син, Олена, за прикладом матері, взяла все на себе: роботу на віддаленці, нічні годування, лікарні, розвиваючі заняття. Андрій же існував десь паралельно. Все більше йшов у роботу, а вдома відпочивав лежав на дивані, дивився телевізор. Його участь у сімейних справах обмежувалася питанням «Що на вечерю?» та рідкісними іграми з сином, коли той був веселим і доглянутим.
Степові було місяців девять, у нього вперше в житті піднялася температура під 39. Олена, в паніці, розбудила чоловіка о третій ночі: «Андрію, допоможи, я не знаю, що робити! Викликати швидку?» Він, не розплющуючи очей, буркнув: «Ти ж мати, розберися сама. Не заважай спати, у мене завтра важливі переговори». Ту ніч Олена потім часто згадувала: як вона одна колихала сина й плакала від безпорадності.
Потім було всяке. Звичайне, як у багатьох. Андрій завжди ставив на перше місце свої потреби, Олена вела бухгалтерію