Коли ти знайдеш справжнього чоловіка
“Коли ви вже купите собі квартиру?” голос Ганни Павлівни був різким, настирливим. Вона сиділа на дивані в орендованій однокімнатній квартирі, де Оксана з Ігорем жили останні три роки, і дивилася на доньку так, ніби та скоїла злочин.
“Доки ви будете мірятися в чужому?”
Оксана зітхнула й відвернулася до вікна. Ці розмови вже давно перестали бути просто неприємними вони перетворилися у справжню катування. З того самого дня, коли вона вийшла заміж за Ігоря, мати почала тиснути. Що вибрала не того. Що в Ігоря немає ні житла, ні грошей, взагалі нічого немає. Навіщо їй такий чоловік? І всі ці три роки Ганна Павлівна допитувалася, коли вони вже куплять власне житло, чому досі орендують, чи не соромно їм так існувати.
Дратівливість клекотіла десь під ребрами, готова вирватися назовні.
“Ми шукаємо відповідний варіант, мам,” нарешті промовила Оксана, намагаючись говорити рівно. “За районом, за ціною, за станом. Нам потрібна вторинка з ремонтом, бо зайвих грошей на нього немає. Розумієш?”
Ганна Павлівна хмикнула й так виразно закатила очі, що Оксана мимоволі стиснула кулаки.
“Ну звісно,” протягнула мати з іронією. “Якби ти знайшла справжнього чоловіка, жила б як у маслі катається, а не шукала б квартиру подешевше. Дивилася б у новобудовах. А так? Довольствуєшся залишками.”
Оксана різко встала, ледве стримуючи бажання закричати.
“Мені потрібно за справами, мам,” кинула вона сухо, направляючись до дверей.
Ганна Павлівна щось говорила, але Оксана вже не слухала. Провела матір до виходу, зачинила двері й притулилася до них спиною. Видохнула. Тільки зараз зрозуміла, що весь цей час була напружена плечі ніли, щелепи боліли від того, що вона стискала зуби. Останнім часом спілкування з матір’ю приносило лише головний біль. Кожного разу, коли Ганна Павлівна приходила, Оксана ніби готувалася до бою. Захищалася, виправдовувалася, сперечалася. І все даремно.
Вона пройшла на кухню, налила собі води з глечика. Сіла за стіл, зробила кілька ковтків, намагаючись заспокоїтися. І раптом задзвонив телефон.
“Оксанко!” голос Ігоря був схвильованим. “Я знайшов! Знайшов ідеальну квартиру! Ти маєш швидше приїхати за адресою, яку зараз скажу. Нам треба негайно її купити, розумієш? Це наш шанс!”
Серце Оксани забилося частіше. Вона схопила ручку, записала адресу на папері, кинулася збиратися. Накинула куртку, вибігла на вулицю й сіла у таксі. Усю дорогу ворушилася на сидінні, час від часу визирала у вікно, ніби намагаючись прискорити водія.
Ігор вже чекав її біля під’їзду. Його обличчя сяяло, очі горіли.
“Ходи, подивишся,” він узяв її за руку й повів угору.
Квартира була на третьому поверсі. Двокімнатна. Невелика, але затишна. Ремонт свіжий, світлий. Шпалери приємного бежевого відтінку, ламінат під дерево, вікна пластикові. М