У давнину, коли ще весна вкривала Київ зеленню, а вулиці пахли свіжим хлібом, в одній із звичайних квартир на Троєщині відбувалася своя історія.
Коли вже купите власне житло? голос Ганни Степанівни був різким, наче ніж. Вона сиділа на дивані в орендованій «однушці», де Марійка з Тарасом мешкали останні три роки, і дивилася на доньку так, ніби та вчинила злочин.
Скільки можна жити на чужині?
Марійка зітхнула й відвернулася до вікна. Ці розмови давно перестали бути просто дратівливими вони перетворилися на справжню муку. З того самого дня, коли вона вийшла заміж за Тараса, матір почала тиснути. Що обрала не того. Що в Тараса немає ні квартири, ні грошей, взагалі нічого. Навіщо їй такий чоловік? І всі ці три роки Ганна Степанівна допитувалася: коли вже куплять свою оселю, чому досі орендують, чи не соромно їм так жити.
Досада клекотіла десь під серцем, немов готова була вирватися назовні.
Ми шукаємо варіант, мамо, нарешті промовила Марійка, намагаючись говорити спокійно. За районом, за ціною, за станом. Нам потрібна вторинка з ремонтом, бо грошей на переробки немає. Розумієш?
Ганна Степанівна хмикнула й так виразно закатила очі, що Марійка мимоволі стиснула кулаки.
Ну звісно, протягла мати зі зневагою. Якби ти знайшла собі справжнього чоловіка, жила б як пані, а не шукала дешеву хатинку. Дивилася б на новобудови. А зараз? Задовольняєшся обрізками.
Марійка рвонулася з місця, ледве стримуючи бажання крикнути.
Мені треба по справам, мамо, кинула вона сухо й рушила до дверей.
Ганна Степанівна щось ще говорила, але Марійка вже не слухала. Провела матір до виходу, зачинила двері й притулилася до них спиною. Видихнула. Лише зараз зрозуміла, що увесь цей час була напружена плечі ніяли, щелепи боліли від того, що вона стискала зуби. Останнім часом спілкування з матірю приносило лише головний біль. Кожного разу, коли Ганна Степанівна приходила, Марійка ніби готувалася до бою. Захищалася, виправдовувалася, сперечалася. І все марно.
Вона пройшла на кухню, налила води з глечика. Сіла за стіл, зробила кілька ковтків, намагаючись заспокоїтися. І раптом задзвонив телефон.
Марійко! голос Тараса був схвильованим. Я знайшов! Ідеальну квартиру! Тобі треба швидше приїхати за адресою, яку зараз скажу. Потрібно купити її негайно, розумієш? Це наш шанс!
Серце Марійки забилося швидше. Вона схопила ручку, записала адресу на папері, кинулася збиратися. Накинула куртку, вибігла на вулицю й сіла у таксі. Усю дорогу вона ворушилася на сидінні, поглядаючи у вікно, ніби намагаючись пришвидшити шлях.
Тарас чекав її біля підїзду. Обличчя світилося, очі горіли.
Ходімо, подивишся, взяв він її за руку й повів усередину.
Квартира була на третьому поверсі. Дві кімнати. Невелика, але затишна. Ремонт свіжий, світлий. Шпалери теплого бежевого відтінку, ламінат під дерево, вікна нові. Меблі залишали диван, шафи, кухонний гарнітур. Все чистеньке, доглянуте.
Дивись, Тарас провів її кімнатами, показуючи кожен куточок. Ось спальня, ось вітальня. Кухня світла. І найголовніше поруч магазини, зупинки, школа недалеко. Уся потрібна інфраструктура. Ціна розумна. Господарі терміново продають, переїжджають до іншого міста. Нам пощастило.
Марійка мовчки оглядала квартиру. Переходила з кімнати в кімнату, торкалася стін, заглядала у шафи. Усередині розливалося щось тепле, гріло груди. Це справді була їхня оселя. Вона вже уявляла, як вони тут облаштуються, де ставлять свої речі, як будуть пити ранкову каву на кухні.
Беремо? тихо запитав Тарас, дивлячись на неї з надією.
Беремо, усміхнулася Марійка, і він обійняв її.
Вони домовилися з господарями про угоду на місці. Обговорили деталі, призначили дату підписання документів. Потім, радісні й схвильовані, поїхали додому. Тарас усю дорогу говорив про те, як вони вїдуть, що треба буде докупити, що змінити. Марійка мовчала, але посміхалася. Усередині клекотіла радість, така сильна, що хотілося кричати, стрибати, танцювати.
Наступні тижні промайнули у метушні. Оформлення документів, біганина по інстанціях, збори, пакування речей. Марійка ледве встигала слідкувати за всім. Здавалося, життя закрутило їх у вирі подій, і вони просто неслися вперед, не зупиняючись. Тарас взяв на себе більшість організаційних питань, і Марійка була йому вдячна. Нарешті настав день переїзду. Вони перевезли всі коробки, переставили меблі, розклали речі. І ось перший вечір у своїй оселі.
Марійка стояла посеред вітальні й просто дивилася навколо. Тарас підій