Чого ти лізеш у мій ноутбук? гукнув Олексій, нависаючи над Оленою. Вона ніколи не бачила його таким…
Олена щойно прийшла зі школи й у передпокої вже відчула важкий запах горілки. З кімнати лунав хрипкий храп. Батько знову напився. Дівчина пройшла прямо на кухню.
Мати стояла біля раковини й чистила картоплю. Почуючи кроки, обернулася. Олена гострим поглядом одразу помітила червону, набряклу щоку.
«Мамо, давай підемо від нього. Скільки можна терпіти? Він же одного дня тебе вбє», видихнула Олена з лютью.
«Куди ми підемо? Хто нас потребує? Грошей на оренду немає. Не бійся, він мене не вбє. Боягуз. Бє лише мене.»
Вранці Олену розбудили дивні звуки. Вона підвелась і зазирнула на кухню. Батько стояв біля плити, запрокинувши голову, і пив воду прямо з чайника. Дівчина заворожено дивилася, як його кадик рухався вгору-вниз. Вона чула, як вода з хлюпотим котиться йому в горло. «Нехай захлинеться! Будь ласка, Господи, нехай захлинеться!» подумала вона з ненавистю.
Але батько не захлинувся. Поставив чайник на плиту, задоволено зітхнув, глянув на неї червоними, набряклими очима й пішов у ванну.
Олена скривилася, згадавши, що мати знову наллє воду в той самий чайник, не вимивши його від слини й смороду. Вона взяла його й довго терла щіткою, давши собі обіцянку ніколи не пити з нього, не помивши спочатку.
У зимові канікули клас Оленї поїхав на три дні до Львова. Коли вона повернулася, мати лежала в лікарні.
«Він тебе вдарив?» різко запитала Олена, побачивши перевязану голову.
«Ні, доню. Посковзнулася на льоду.»
Але Олена знала це брехня.
Через постійні удари по голові у матері піднявся тиск. Через півроку вона перенесла інсульт і померла. Батько плакав на панахиді, то жалкуючи «свою найдорожчу Марічку», то проклинаючи її за те саме.
Казав, що Олена така сама, як мати, і погрожував: якщо вона теж спробує його покинути, він її вбє. Олена з нетерпінням чекала закінчення школи. На випускний не пішла. Наступного дня таємно забрала атестат із секретаріату. Поки батько був на роботі, зібрала речі й втекла з дому.
Батько давав їй гроші на їжу, і Олена відкладала частину. Іноді навіть брала з його кишені, коли він спав. Сума була невелика, але вистачало на перший час. Вона давно вирішила: піде, влаштується на роботу, а навчання продовжить заочно.
Не боялася, що батько шукатиме. Усі в районі знали його звички ніхто не допоможе йому знайти її. Вона виїхала до великого міста, зняла дешеву кімнату на околиці й влаштувалася у «МакДональдс». Їй допомогли: оформили медичну книжку, годували безкоштовно…
Подала документи у ПТУ на бухгалтера. Коли дізналися, що вона вчиться на обліковця, поставили на касу.
Хлопці намагалися залицятися. «Спочатку всі вони лагідні й ніжні, а потім починають пити або зраджувати. Не знаю, що гірше. Не віться на їх солодкі слова, доню. Будь обережна. Я теж була гарна. Твій батько не пив, коли ми познайомилися. Ми кохалися. Куди все поділося? Що його вхопило?» часто говорила мати.
Олена памятала її слова й не відповідала на залицяння. Вона бачила, як склалося життя її батьків.
У день зарплати мати йшла до магазину й купувала продукти: макарони, цукор, крупи, консерви щоб вистачило надовго. Батько пропивав гроші, але в домі завжди була їжа, хоч і проста. Тепер Олена робила так само.
Йшла додому з важким пакетом, який тягнув руки. Назустріч ішов хлопець, уткнувшись у телефон. Олена сподівалася, що він помітить її й обійде, але він увірвався в неї.
«Вибач», сказав він, відірвавшись від екрана.
Олена хотіла відповісти злісно, але побачила його добрий, зацікавлений погляд і зніяковіла.
«Нічого, я теж не дивилася», відповіла й усміхнулася.
Хлопець запропонував допомогти. Олена вагалася, але віддала пакет. Не міг бути поганим той, у кого така щира посмішка. Вони познайомилися. Олексій допоміг доне