Без домівки і без надії: відчайдушні пошуки притулку.
Надійці було нікуди йти. Буквально нікуди “Можна переночувати кілька днів на вокзалі. А далі?” Раптом у неї зявилась рятівна думка: “Хатинка в селі! Як я могла забути? Хоча називати це дачкою це вже занадто. Швидше руїна. Але все ж краще, ніж спати на вокзалі”, подумала Надійка.
Сідаючи у приміську електричку, вона притулилася до холодного вікна й заплющила очі. Хвиля важких спогадів про останні події нахлинула на неї. Два роки тому вона втратила батьків, залишившись сама, без підтримки. Не було грошей на навчання, тому довелося кинути університет і піти працювати на ринок.
Після всього пережитого доля нарешті посміхнулася Надійці вона зустріла кохання. Тарас виявився доброю й поряднуватою людиною. За два місяці вони скромно одружилися.
Здавалося, життя налагоджується Але воно приготувало Надійці нове випробування. Тарас запропонував продати батьківську квартиру в центрі Києва, щоб відкрити спільну справу.
Він так гарно розмальовував перспективи, що Надійка навіть не задумалась була впевнена, що чоловік все правильно розрахував, і незабаром вони забудуть про фінансові клопоти. “Коли стабілізуємося, можна буде подумати про дитину. Як же хочеться стати мамою!” мріяла наївна дівчина.
Але бізнес Тараса провалився. Постійні сварки через витрачені гроші швидко розвалили їхні стосунки. Незабаром він привів до дому іншу жінку й вказав Надійці на двері.
Спершу вона хотіла йти до поліції, але потім зрозуміла: звинувачувати чоловіка немає в чому. Адже сама вона підписала документи на продаж квартири й віддала гроші Тарасу
***
Вийшовши на станції, Надійка пішла по пустій платформі. Була рання весна у селі ще ніхто не готувався до сезону. За три роки їхня ділянка заросла буряном, а хатинка перебувала в жахливому стані. “Не біда, приберу, і все буде, як раніше”, думала вона, хоча розуміла, що нічого вже не буде, як колись.
Ключ Надійка знайшла легко під ґанком. Але деревяні двері перекосило, і вони не піддавалися. Вона намагалася їх відчинити, але марно. Зрозумівши, що сама не впорається, сіла на сходинки й заплакала.
Раптом вона помітила дим і почула шум на сусідній ділянці. Радіючи, що поруч є людина, Надійка побігла туди.
Тітонько Галю! Ви вдома? гукнула вона.
Але на подвірї стояв недбало одягнений літній чоловік. Він розвів невеликий багаття й грів у брудній кружці воду.
Хто ви? Де тітка Галя? злякано відступила Надійка.
Не бійтеся мене. І, будь ласка, не кличте поліцію. Я нічого поганого не роблю. У хату не лазю, живу тут, на подвірї
На її подив, дід говорив приємним, ввічливим голосом таким, яким говорять освічені люди.
Ви безпритульний? несміливо запитала Надійка.
Так. Ви праві, відповів чоловік, опускаючи очі. Ви тут мешкаєте по сусідству? Не хвилюйтеся, я вам не заважатиму.
Як вас звати?
Микола.
А прізвище? допитувалася дівчина.
Прізвище? здивувався дід. Шевченко.
Надійка уважно розглянула Миколу Шевченка. Одяг, хоч і поношений, був чистим, і сам він виглядав охайно.
Не знаю, до кого звернутися за допомогою зітхнула вона.
Що трапилося? спитав чоловік із співчуттям.
Двері заклинені. Не можу відчинити.
Якщо не заперечуєте, можу поглянути, запропонував він.
Буду дуже вдячна! з полегшенням видихнула Надійка.
Поки дід возився з дверима, вона сіла на лавку й задумалася: “Хто я така, щоб його зневажати? Адже я теж без домівки. Ми в однаковій ситуації”
Надю, оціни роботу! Микола Шевченко посміхнувся й відчинив двері. Почекайте, ви тут збираєтеся ночувати?
Ну а куди ж мені? здивувалася вона.
У хаті є опалення?
Мабуть, пічка Надійка знервовано прикусила губу, усвідомивши, що не вміє нею користуватися.
Зрозумів. А дрова є?
Не знаю, розгублено знизила плечі.
Гаразд. Заходьте всередину, я зараз щось принесу, рішуче сказав дід і вийшов за ворота.
Надійка близько години прибирала. У хаті було холодно, сиро й непривітно. Дівчина була в розпачі, не знаючи, як тут жити. Незабаром Микола Шевченко повернувся з дровами. Як не дивно, Надійка відчула радість було приємно, що хтось є поруч.
Чоловік прочистив піч і розвів вогонь. За годину в хаті стало тепло.
Ось так! Пічка добре палає, підкидайте дрова по трохи, а на ніч треба загасити. Не хвилюйтеся, до ранку тепла вистачить, пояснив дід.
А ви куди підете? До сусідів? запитала Надійка.
Так. Не осуджуйте, я трохи перебуду в їхньому городі. Не хочу в місто Не хочу копатися в