Я залишилася сиротою в шість років, коли моя мати народила молодшого брата.
Досі памятаю той день. Ми вже були двома дівчатками, а мати чекала третю. Голосні крики мами, сусідки, що зібрались навколо, їхні сльози, доки голос не змовк
Чому не викликали лікаря? Чому не повезли до лікарні? Досі не розумію. Може, село було далеко? Дороги непрохідні? Не знаю, але причина, звісно, була. Мати померла при пологах, залишивши нас із новонародженою Олею.
Батько, втративши її, був зовсім загублений. Родичів на Півночі не було, усі жили на Півдні, і допомагати йому було нікому. Сусідки радили одружитися швидше. Не минуло й тижня після похорону, як він уже був заручений.
Йому порадили взяти за дружину вчительку жінку з добрим серцем. Він так і зробив. Запропонував, вона погодилась. Можливо, він їй сподобався? Молодий, високий, стрункий, з темними, наче циганськими, очима таким не важко сподобатись.
Тієї ночі батько привів наречену познайомитись із нами.
Я привів вам нову маму!
Моє серце стиснулося від гіркоти, якої моя дитяча душа не могла прийняти. У хаті ще пахло мамою. Ми носили сукні, які вона пошила й випрала своїми руками, а він уже приводив іншу. Зараз я його розумію, але тоді ненавиділа обох. Не знаю, що вона наговорила про нас, але увійшла під ручку з батьком.
Вони були трохи пяні, і вона сказала:
Називайте мене мамою, і я залишусь.
Я, дивлячись на молодшу сестру, відповіла:
Вона не наша мама. Наша мама померла. Не кличи її так!
Сестричка заплакала, а я, як старша, додала:
Ні, ми не будемо! Ти нам чужа!
Ось так нахабство! Ну, тоді я не залишусь.
Вчителька вийшла, батько хотів бігти за нею, але зупинився на порозі. Постояв, опустивши голову, потім повернувся, обняв нас і розплакався. І ми плакали з ним. Навіть маленька Оля в пелюшках хлипала. Ми сумували за мамою, він за коханою дружиною, але в наших сльозах було більше болю. Сльози сиріт скрізь однакові, і туга за матірю не має мови. Це був єдиний раз, коли я бачила, як плаче батько.
Він пробув із нами ще два тижні. Працював на лісозаготівлі, бригада його вирушала в гори. Що робити? Іншої роботи в селі не було. Він домовився з сусідкою, залишив гроші на їжу, а Олю віддав іншій. І пішов у ліс.
Ми залишилися самі. Сусідка приходила, варила, топила хату й ішла. У неї були свої справи. А ми цілі дні одні: холод, голод і страх.
Село вирішило нам допомогти. Нам потрібна була жінка, яка б врятувала родину. Не просто будь-яка, а особлива така, що прийме чужих дітей як своїх. Де таку знайти?
З розмов ми дізнались, що є жінка родичка однієї з селянок, яку чоловік покинув через безпліддя. Можливо, діти в неї були, але померли, а нових Бог не дав хто знає. Знайшли адресу, написали листа, і через тітку Марію до нас запросили Зіну.
Батько ще був у лісі, коли Зіна прийшла рано вранці. Увійшла так тихо, що ми навіть не почули. Я прокинулась від звуків у хаті. Хтось рухався, немов мама, брязкав посудом у кухні, а цей запах Мли