Постукали у двері. Я відчинила а там моя свекруха, вся мокра, з опухлими від сліз очима. Виявилося, коханка забрала в них навіть останню копійку.
Пятнадцять років тому ми з Віктором одружилися. Його мати тоді ж дала зрозуміти, що дружити ми не будемо. Я змирилась. Жили своїм коханням, але діти довго не приходили. Десять років очікувань, надій і молитв Аж поки життя нас благословило: спочатку народився Тарас, потім Соломія.
Життя було до нас ласкаве. Віктор зробив карєру став директором великої компанії. Я могла присвятити себе дітям, піти у декрет і з головою поринути у сімейні клопоти. Моя мати жила далеко, в іншому місті, тому допомоги не було. А свекруха? Ну, за пятнадцять років її ставлення до мене не змінилось ані на крихту. Для неї я завжди була «мисливицею за статком», хитрюгою, яка відібрала у неї сина. У її мріях Віктор мав одружитися з «тією правильною» дівчиною, яку вона сама обрала. Але Віктор обрав мене.
Ми жили, ростили дітей, я ігнорувала її холодні погляди. Аж поки одного дня все розсипалось.
Памятаю кожну деталь того дня. Ми щойно повернулися з прогулянки, діти біля дверей знімали взуття, а я поставила чайник. Раптом помітила папірець на полиці біля входу. Ще не підійшовши, відчула моторошний холодок. Будинок був дивно порожній. Речі Віктора зникли.
На папері недбалим почерком він написав:
*«Пробач. Так вийшло я закохався в іншу. Не шукай мене. Ти сильна, ти впораєшся. Так буде краще для всіх.»*
Його телефон не відповідав. Жодного дзвінка, жодного повідомлення. Він просто розчинився. Залишив мене саму з двома малими дітьми на руках.
Я не знала, де він, хто та «інша». У розпачі подзвонила свекрусі. Чекала пояснень, хоч якогось співчуття. Але почула:
«Це вся твоя вина.» Її голос був насичений задоволенням. «Я завжди знала, що так і буде. Тобі варто було передбачити.»
Я оніміла. Що я зробила? Чому вони мене так ненавидять? Але не було часу на звинувачення у мене були діти і майже грошей. Віктор не залишив і копійки.
Я не могла працювати дітей залишати було ні з ким. Тоді згадала про старий підробіток виправляти студентські роботи. Так ми й виживали. Кожен день бій за хліб насущний. Шість місяців жодного знаку від Віктора.
Однієї осінньої ночі, коли я вкладала дітей спати, почула настирливий стукіт у двері. Хто це міг бути отак пізно? Сусіди?
Відчинила двері і мало не впала.
Переді мною була свекруха. Розбита, мокра, обличчя в сльозах.
«Дозволиш зайти?» прошепотіла вона, і я машинально відступила.
Ми сіли на кухні. Між риданнями вона розповіла все. Та «нова коханка» Віктора виявилася шахрайкою. Вона викачала з нього всі гроші, втягнула у борги й зникла з усім, що мало цінність.
Віктор опинився в злиднях. Будинок коханки брехня, майбутнє ілюзія. Навіть свекруха втратила все: