Прийшла додому ні чоловіка, ні його речей.
“Ну що ти так на мене дивишся?” усміхнулася Зоряна. “Стась просто хотів мені довести, що він справжній хлопець. І все.”
“Що ви кажете?”
“Чисту правду, доню,” промовила колишня дружина Стася.
“Я нічого не розумію” збентежилася Олеся.
“А! Ось і Стась він тобі зараз усе пояснить,” кивнула Зоряна кудись убік.
Мати виховувала Олесю, як найдорожчу, ніжну квітку.
Сама Ганна Яківна була жінкою суворою, керувала невеликою фабрикою меблів твердою рукою.
Але з єдиною донькою вона ставала іншою голос мякшав, очі сяяли ласкою.
Так і виросла Олеся ніжною, легкою, вірячою у добро.
Вона не знала горя, ходила у звичайну школу та музичну, з захопленням вчилася грати на фортепіано.
Великої піаністки з неї не вийшло, зате вона стала чудовою вчителькою.
Залишалося лише щасливо вийти заміж і тут зявився жених, хлопець на імя Ярослав.
Він так гарно за нею доглядав, витрачаючи свою невеличку водійську зарплатню.
Такі слова їй говорив, так ніжно дивився у вічі
Але матері він не сподобався.
“Ледар і дурень!” оголосила свій вирок Ганна Яківна.
“Мамо, але я його люблю,” блакитні очі Олесі наповнилися сльозами.
“Гаразд-гаразд,” мати одразу змінила тон. “Але житимете зі мною!”
У їхній просториній трикімнатній квартирі місця вистачало всім, та й новий чоловік не заперечував проти життя з тещею, яка більшість часу пропадала на роботі.
У нього самого за душею нічого не було.
Турботливий і ніжний Ярослав невдовзі після весілля почав показувати своє справжнє обличчя: пив, десь гуляв, почав піднімати голос на молоду дружину.
У присутності тещі він ще намагався поводитися пристойно, але й то не завжди.
Олеся категорично не хотіла помічати недоліків чоловіка.
Рівно через девять місяців після весілля вона народила сина Данилку і раділа, що тепер у них справжня родина.
Синок ріс слабким, потребував багато уваги, і Ярослав став ще більш роздратованим.
Вона терпіла і вірила в краще.
Терпіння закінчилося, коли несподівано померла мати, встигнувши лише рік порадіти онукові.
Похоронами займався давній друг Ганни Яківни, Юрій Сергійович.
Ярослав у ці дні взагалі не зявлявся вдома, а коли прийшов, у передпокої його чекали сумки з речами.
Він намагався погрожувати судами, розподілом майна.
Олеся не реагувала.
Спасибі Юрію Сергійовичу буквально виставив колишнього зятя за двері.
Він же, як досвідчений юрист, не допустив розподілу майна.
Більше вони з сином Ярослава не бачили.
Звичайно, Олеся не могла керувати фабрикою цим зайнялися спеціалісти, яких найняв той самий Юрій Сергійович.
Тож родина, що раптом зменшилася, ні в чому не потребувала.
Пережити втрату матері й розлучення Олесі було дуже важко ні подруг, ні родичів у неї не було.
Зате був синок, який потребував її турботи, на ньому вона й зосередилася.
Про інших чоловіків (Юрій Сергійович не в рахунок) вона й думати не хотіла.
Того дня вони з пятирічним Данилком вийшли з дитячої поліклініки, марно намагаючись сховатися від дощу під великою парасолькою.
Чекати погоди у будівлі не мало сенсу дощ навряд чи скоро закінчиться. Машини у неї не було, а таксі не дзвонило (великий попит).
Отже, вони вирішили ризикнути.
“Застрибуйте швидше!” не встигли вони пройти й двадцяти метрів, як поруч різко зупинилася машина, і водій, перегнувшись через сидіння, відчинив задні двері. “Ну ж бо, а то тут стоянка заборонена!”
Олеся навіть не подумала, що це може бути небезпечно вона впізнала чоловіка: бачила його у коридорах поліклініки, куди той приводив свого сина, приблизно одного віку з Данилком.
“Дякую!” щиро подякувала вона Стасю після поїздки (дорогою вони, звичайно, познайомилися).
“Будь ласка!” весело посміхнувся він. “А номер телефону дасте?”
Вона одразу знерухомилася.
“Вибачте, але з одруженими чоловіками я не зустрічаюся,” і, не слухаючи його, разом із сином пішла до підїзду.
Олеся й не думала, що вони так швидко зустрінуться знову, але вже наступного дня Стась чекав їх у дворі.
“Я не одружений,” замість вітання він простягнув їй свідоцтво про розлучення. Воно відбулося місяць тому.
Вона втомилася від самотності? Стась був надто добрим і уважним? Він одразу сподобався Данилкові?
Пізніше Олеся не могла зрозуміти, чому погодилася, щоб новий знайомий прогулявся з ними, а потім зайшов на вечерю.
З того дня вони бачилися майже щодня, і вона закохувалася все більше.
Настільки, що навіть не здивувалася, коли через місяць він зробив їй пропозицію.