” Варю, та ж насправді нічого страшного не сталось! Ну буває таке з мужиками занесло, не встиг зупинитись. Будь розумнішою. Невже віддаси чоловіка якійсь дівці? Вона ж подумає, що перемогла тебе! Поборись за родину! умовляла свекруха.
У суботу вранці Варя відвезла сина до батьків. Домовились, що Денис трохи поживе у них.
Повернувшись додому, Варвара витягла з балкона картонні коробки й почала збирати речі. Спочатку у дитячій.
Вона складала одяг, іграшки, книги, заклеювала коробки скотчем і підписувала. Ще трохи і в кімнаті залишаться лише меблі, які Варвара не планувала забирати.
Близько обіду задзвонив телефон. Варя глянула на екран свекруха.
Доброго дня, Ніно Вікторівно.
Доброго, Варю. Ярослав мені все розповів. Розумію тобі важко. Але може не поспішатиш? Почекай, остигни, подумай. Невже варто одразу ламати родину? спитала свекруха.
Це не я ламаю родину, а Ярослав, відповіла Варя.
Варю, я його не виправдовую! Але може на перший раз пробачиш?
Про який перший раз ви? Ваш син пів року крутив роман із колегою, обдурював мене. А ви кажете “пробачиш”? Ні, сказала Варвара.
Варю, будь ласка, подумай ще. Адже ти забираєш у Дениса батька. А Ярик так любить сина!
Ніно Вікторівно, Ярослав зможе бачитись з Денисом, я не заважатиму. Але жити з вашим сином більше не хочу. Давайте на цьому закінчимо я зайнята.
Варя запакувала останні коробки, перейшла у спальню і почала складати свій одяг у валізи.
Свекруха прийшла за годину. Ніна Вікторівна чомусь вважала, що особисто вмовить невістку не руйнувати сімю.
Розмова пішла по колу:
Варю, та ж нічого страшного! Ну буває таке з мужиками занесло, не встиг зупинитись. Будь розумнішою. Невже віддаси чоловіка якійсь дівці? Вона ж подумає, що перемогла тебе! Поборись за родину!
Ніно Вікторівно, Ярослав не приз, щоб я за нього боролася! Хочете, щоб я викликала ту Яну на дуель? Чи на ринг? До чого вона тут? Не було б Яни, знайшлася б Оля чи Настя.
Знаєш, скажу тобі по секрету батько Ярослава, Ігор Олександрович, теж грішив у молодості. Але я була розумнішою і зберегла родину. І ось ми вже майже тридцять пять років разом. Скоро святкуватимемо коралове весілля.
І в чому ж полягала ваша мудрість? усміхнулася Варя.
Я не влаштовувала скандалів. Навпаки стала ніжнішою, готувала його улюблені страви, цікавилась його справами, собою зайнялась зачіску змінила, схудла, зустрічала з роботи з посмішкою.
Іноді я точно знала, що він тільки-но від коханки, і хотілося не капці йому подати, а взяти сковороду й ударити по голові. Але я терпіла та посміхалась. І ось утримала чоловіка. І син виріс з батьком, і у онука є дід.
Ніно Вікторівно, ви неймовірна жінка. Я б так не змогла. У мене, на жаль, дуже розвинене почуття гидоти. Те, що ви пропонуєте, для мене рівнозначно поїсти з відра для сміття.
Свекруха спалахнула, різко встала й, не попрощавшись, вийшла.
А Варя продовжила збирати речі. Вона знала, що це ще не кінець, що і Ярослав, і свекруха ще дадуть їй приводу для нервів. Тому поспішала покинути цю квартиру.
Наступного дня приїхав її батько, вони швидко завантажили речі у газель і поїхали.
Дорогою Варя попросила зупинитися біля дому свекрухи, щоб віддати їй ключі.
Уяви, розповідала Варя подрузі наступного дня, вчора свекруха цілу годину умовляла мене пробачити Ярославу його “маленькі витівки” і не подавати на розлучення.
І які аргументи? зацікавилась Оксана.
Звичайні: “дитину позбавляєш батька”, “всі чоловіки зраджують”, “жінки мають бути розумнішими”. А потім розповіла, як сама повертала чоловіка до родини.
І як?
Не буду переказувати, але це повний абсурд. Ти б так не зробила.
Ти вже подала заяву?
Так, ще у пятницю, відповіла Варвара.
Ну нарешті звільнишся від цього Казанови. А то сумно було дивитись на цього козла, сказала Оксана.
Як це “сумно було дивитись”? Ти знала про його звязок із цією Яною? обурилась Варвара.
На сто відсотків не знала, але підозрювала, провинилась подруга.
Чому не сказала? Я думала, ми подруги.
Вар