Ідіть геть, бридкий діду! гукали йому вслід, виганяючи з готелю. Лише потім усі зрозуміли, ким він був насправді але було вже пізно.
Молода адміністраторка, охайна та витончена, здивовано моргала, дивлячись на чоловіка років шістдесяти, що стояв біля стійки реєстрації. Він був у потертому одязі, від якого тхнуло, але приязно посміхнувся й попросив:
Дівчино, заселіть мене, будь ласка, у номер люкс.
Його блакитні очі блиснули знайомо ніби Олеся вже десь бачила цей погляд. Та зрозуміти, звідки, вона не встигла. Роздратовано знизавши плечима, дівчина потягнулася до тривожної кнопки.
Вибачте, але ми не розселяємо таких клієнтів, холодно відповіла вона, гордо піднявши підборіддя.
Таких це яких? У вас є якісь правила за зовнішністю?
Чоловік виглядав образим. Не волоцюга, звісно, але вигляд мяко кажучи, був далекий від ідеалу. Від нього пахло чимось різким, ніби кілька днів тому під батарею засунули оселедця. А ще він насмілився питати про люкс!
Олеся лише зневажливо скривила губи: навіть на найдешевший номер у нього, схоже, не вистачило б.
Будь ласка, не відволікайте мене. Хочу прийняти душ та відпочити. Втомився. Не час для розмов.
Я вам чітко сказала вам тут не місце. Шукайте інший готель. До того ж усі номери зайняті. Брудний дідько, а лізе в люкс додала вона півголосу.
Іван Степанович знав точно: один номер у цьому готелі завжди вільний. Він уже хотів заперечити, але до нього підійшли охоронці, грубо схопили за руки й виштовхали на вулицю. Потім переглянулися й засміялися мовляв, дід вирішив погратися у гості, та не розрахував сили.
Діду, тобі б і за економ не вистачило. Тікай, поки ноги цілі!
Іван Степанович був шокований такою зухвалістю. Дід?! Та йому всього шістдесят! Якби не ця проклята рибалка, він би їм показав, хто тут дід! Хотілося дати відсіч, але сил бракувало. Ввязуватися у бійку значило ризикувати опинитися у поліції, а цього він не міг собі дозволити. Довелося стерпіти, але в душі він пообіцяв: якщо колись стане власником готелю, таких охоронців звільнить одразу.
Спроба повернутися провалилася його знову відштовхнули, погрожуючи поліцією. Бурчачи під ніс, Іван Степанович пішов до лавки у парку. Невже таке сталося? Він просто хотів відпочити на рибалці, а вийшло все навпаки. Риба не ловилася лише дрібязок, який він відпускав назад. Потім пішов дощ, і на зворотному шляху він посковзнувся біля заплави, опинившись у воді по пояс. Виліз ледь-ледь, а тепер весь був у багнюці, а ключі зникли.
Донька, як на зло, поїхала у відрядження, тож додому його ніхто не впустить. Іван приїхав до Насті у гості, хотів здивувати, але виявилося, що вона саме збиралася у дорогу. Якби знав заздалегідь, приїхав би пізніше. Адже спеціально взяв відпустку, щоб провести час із донькою.
Тату, вибач, що залишаю тебе. Повернуся швидше, а ти не сумуй. Гаразд? Настя обняла батька й поцілувала у щоку.
А чого мені сумувати? На рибалку піду. Для чого ще сюди приїхав? засміявся він.
А я думала, ти просто до мене завітав, надулася Настя, але одразу посміхнулася знала, що тато жартує.
Збираючись на річку, Іван не перевірив заряд телефону. І не подумав, що опиниться у такій ситуації. Думав, переночує в готелі, поки донька повернеться. Але його навіть не впустили. Хоча раніше такого ніколи не було. Що це за правило судити людину за виглядом? Він не пяний, не злочинець просто після рибалки. Так, вигляд не найкращий і трохи пахне, але хіба це причина бути грубим?
Дивлячись на розряджений телефон, Іван похитав головою. У місті в нього немає нікого. Викликати майстра теж не вийде будинок на доньку. Телефон мовчав, як замовлений.
Ну й що тепер робити, діду? усміхнувся він сам до себе. Його так ще ніхто не називав. Дід? Та він у самому розквіті! Його колеги б аж остовпіли, почувши таке.
Незнайомка, що сіла поруч, вивела його з думок. Жінка середніх років, привітна й охайна, простягнула йому теплі палянички. Чоловік подякував, відчуваючи, як шлунок стискає від голоду.
Бачу, ви давно тут сидите. Що трапилося?..
Іван розповів про рибалку, дощ, загублені ключі та відмову в готелі.
Навряд чи я їх тепер знайду, зітхнув він. Мабуть, впали у воду. Не думав, що так вийде. Все через те, що люди дивляться лише на вигляд.
Жінка кивнула. Вона працювала у пекарні неподалік і вже давно помітила, як Іван сидить самотньо.
Я одразу зрозуміла, що ви не пияка, посміхнулася вона. Ви зовсім не схожі.
Нехай мене Бог боронить, хитнув головою Іван. Здоровя треба берегти. Але