Останній шанс
Марічка, скорчившись, лежала на дивані, притискуючи руки до живота. Все боліло, нудьгувало, нагадуючи про те, що її чекає. Одне й те ж кожного разу: різкий біль, потім кров, швидка, лікарня і знову порожнеча. Це був викидень, сумнівів не залишалося. Вже третій за два роки, а до того замерла вагітність, а ще раніше аборт. Той самий, за який Марічка розплачувалася досі, нездатністю стати матірю.
Вона простягнула руку до телефона, набрала номер швидкої. За півгодини її вже завантажували в машину, а вона між тим додзвонилася до Олега, щоб попередити: сьогодні він обідатиме сам.
Знову? запитав він, але Марічка навіть не відповіла. Сльози котилися самі, від безнадії й розпачу. Коли вже це закінчиться? Чому так кожен раз? Адже вона знала причину. Якби тоді не пішла до того сумнівного лікаря У них із Олегом міг би бути пятирічний малюк. Але його не було. І, схоже, вже ніколи не буде.
Як же боляче прошепотіла вона. Лікар лише додав крапельницю й холодно глянув на неї.
Два дні в лікарні пройшли нескінченно повільно. Потім виписка, Олег із букетом квітів усе, наче за сценарієм.
Ти така бліда, промовив він. Марічка ледве посміхнулася. Радіти було нечому. Вона не могла народити йому дитину, і це було очевидно.
По дорозі додому вона мяла в руках троянди, потім звернулася до чоловіка:
Я більше не хочу пробувати. У мене не вийде.
Не кажи так, підбадьорив Олег. Все ще може вийти.
Ти сам у це віриш? Пять років у вітер. Мені майже тридцять, тобі тридцять пять. Годі. Я вже награлася в майбутню матір. Лікарі кажуть, шансів нема, можливо, варто їх послухати.
Марічко, у нас будуть діти, заперечив він. Памятаєш, що казав професор Коваленко? Шанси є, якщо дотримуватися його порад.
А де твій професор? нервово перебила Марічка. Він давно помер. Його поради теж. Все, Олеже, досить. Я не хочу мучити ні себе, ні тебе.
І що ти хочеш цим сказати? нахмурився він, не відводячи очей від дороги.
Марічка глибоко вдихнула й відвернулася.
Давай розійдемося. Ти зустрінеш жінку, яка подарує тобі дитину, і все буде добре. Я не варта тебе, твоєї терплячості, твоєї доброти. Я порожня. У мене не втримується життя. Я нікчемна.
Сльози підступили до горла. Олег узяв її руку, притиснув до губ.
Не неси дурниць. Ми справимося. Люди ж живуть без дітей. І ми зможемо. Щастя не в дітях.
А в їх кількості, скрізь сльози пробубніла вона. Годі, Олеже. Давай не позбавлятимемо тебе батьківського щастя.
Давай не позбавлятимемо мене сімейного щастя, перебив він.
У цьому був весь Олег: закоханий, терплячий, готовий носити її примхи, аби лише вона була поруч. Він домігся її довго, йшов напролом, і коли Марічка стала його дружиною, вирішив для щастя більше нічого не потрібно. Хіба що маленький клубочок щастя, але доля ніяк не хотіла подарувати їм дитину.
Олег знав її минуле. Знав, що до нього вона була одружена зі старшим чоловіком за наказом батька-тирана. Знав про той невдалий аборт. Все це призвело до сьогоднішнього, але змінити минуле було неможливо. Марічка давно була з Олегом, з батьком не спілкувалася, навіть про молодшу сестру майже нічого не знала.
Не здивуюся, якщо батько колись і її видасть за якогось негідника заради власної вигоди.
Молодшій сестрі, Наталці, було двадцять два. Вона була гарною й розумною, такою ж, як і Марічка, тільки слухала батька беззаперечно. Виховував їх батько сам колишні дружини до дітей не допускалися. Він керував доньками, як своїм бізнесом: тягав за нити, приймав рішення за них і змушував робити так, як вважав правильним лише він.
Марічка втекла від нього у двадцять чотири, потім зустріла Олега й обірвала всі звязки. Тому коли на порозі зявилася Наталка, старша сестра остовпіла.
Що трапилося? одразу запитала вона, не відразу помітивши округлість живота сестри.
Я втекла від батька, схлипнула Наталка й кинулася в обійми. Після лікарні минуло трохи більше тижня, Марічка заспокоїлася, а тут такий сюрприз.
Що він хотів зробити?
Він хотів щоб я зробила аборт.
Боже, та ти ж вагітна! Марічка оглянула сестру. Від кого?
Неважливо. Це по любові. Він одружений, йому дитина не потрібна. Батько сказав або аборт, або він силоміць відвезе мене до лікаря.
Марічка плакала разом із сестрою. Наталка була такою крихкою, беззахисною, такою рідною. Вони не бачилися пять років, і з потворного каченяти вона перетворилася на справжнього лебедя. Але залежність від батька все псувала, і Марічка була впевн