Татко, не йди! Любий, не покидай нас! Нічого мені не купуй, і Андрійкові теж. Просто будь з нами! Не треба ні машинок, ні цукерок. Жодних подарунків! Лиш би ти був поруч! кричав шестирічний Тарасик, обіймаючи батькову ногу.
Їхня мати в той момент ридала в кімнаті. Не мала сили підвестися.
А чотирнадцятирічний Андрійко стояв, стиснувши кулаки. Любов до батька боролася в ньому з гнівом.
Тарасик ще малий, нічого не розуміє. А він, Андрійко, бачив, як матері було боляче. Як вона вчора, стоячи на колінах, благала батька залишитися. Хоч трохи почекати, поки Тарас підросте. Але благання не допомогли.
Годі! Вставай! Не принижуйся, чуєш? Він нас не вартий! Ніхто з нас йому не потрібен, то нехай йде! Андрійко підбіг і почав відривати брата від тата.
Сину, нащо ти так Я приходитиму, допомагатиму. Просто житиму окремо. Але я вас люблю. Ми так вирішили почав батько.
Хто вирішив? Ти сам! Думаєш, я не чув? Мама ж благала тебе! Ми ж родина! А ти йдеш! До якоїсь жінки! Вона тобі важча за нас, так? Андрійко з усіх сил стискував зуби, щоб не розплакатися.
Якби батько обійняв його, поставив валізи й сказав, що це була помилка Він би кинувся йому на шию. І все пробачив. Бо це ж тато.
Який вчив його лагодити велосипед, брав на риболовлю, грав у футбол, читав казки на ніч. Як же він може просто взяти й зникнути? Викреслити їх із життя? За що?
Тарасик ревів. Мати плакала. Батько глянув на всіх і вийшов, похиливши голову.
А в коридорі лунало: «Тату! Не йди!»
З того дня все змінилося.
Андрійко зненавидів батька. Відкидав його подарунки, не бажав зустрічатися.
Тарасик чекав. То під дверима сидів, то на балкон виходив дивився на дорогу.
Батько просив дозволу побачити дітей. Мати не дозволяла.
Хоча Андрійко й сам не хотів. Тарас рвався до тата, але йому казали він тебе не хоче бачити.
Мати б і від аліментів відмовилась з гордістю, але треба ж було на щось жити.
Закохався ваш тато. Ось як буває! Десь солодше здалося! Діти йому не потрібні. Там інші будуть! часто казала вона.
Андрійко мовчав. Тарасик плакав.
Через рік батько повернувся. Точніше, спробував. Тараса вдома не було. Тільки Андрійко з матірю. Батько благав пробачення, казав, що помилився. Не може без них жити.
Але мати не прийняла. Це була її хвилина помсти. І Андрійко не пробачив. Образа ще боліла.
А Тарасика ніхто не запитав. Він був ще малий.
Минали роки. Андрійко піш