Невістка для мене НІХТО! оголосила свекруха на дні народження онука, але не очікувала реакції власного сина.
Я прокинулася о пятій ранку, коли за вікном ледве світало.
Поруч хропів Олег, його рука лежала за головою знайома поза людини, яка ніколи не висипається. Тихо, навшпиньки, я пройшла до кухні, увімкнула світло й дістала з холодильника все необхідне для торта: бісквіти, крем, свіжі ягоди. Сьогодні Сашкові виповнювалося пять, і я мріяла, щоб цей день став справді чарівним.
Не надто рано? почувся голос у дверях. Чоловік стояв, прижмурюючись від світла, з розкуйовдженим волоссям.
Іди поспи, посміхнулася я, розтираючи масло. Якщо не почну зараз, до приходу гостей точно не встигну.
Він кивнув, але замість того, щоб піти, підійшов ззаду, обійняв і притулився щокою до моєї шиї.
Іноді мені здається, що я тебе не заслуговую, тихо сказав він.
Я усміхнулася й відставила миску.
Ти про підвищення? Звісно, тепер ти начальник, а я та сама вчителька початкових класів.
Ганно, годі, він повернув мене до себе. Сьогодні скажемо всім. Це буде найкращий сюрприз.
Я кивнула, стримуючи хвилювання. Шість років у шлюбі, а його дотики досі змушували мене завмирати. Хоч колись ніхто не вірив, що в нас щось вийде.
О одинадцятій торт був зібраний, гірлянди повішені, подарунки акуратно сховані у шафу. У двері подзвонили. Я глибоко вдихнула, поправила пасмо волосся й відкрила.
Галино Петрівно! Доброго дня, ви так рано!
На порозі стояла свекруха з великою запакованою коробкою. Її бездоганна зачіска (салон щотижня інакше ніяк) й ретельно накладений макіяж різко виділялися на тлі мого домашнього халата й розкуйовджених кучерів.
Ганнусю, вона чмокнула повітря біля моєї щоки, приїхала раніше, щоб допомогти. Ти ж розумієш, як важливо, щоб усе було гідно.
Я мовчки прийняла її пальто й провела на кухню. «Допомогти» в її розумінні означало взяти під контроль кожен мій крок і відразу вказати на всі недоліки особливо якщо вони стосувалися чогось, що можна було б поліпшити завдяки її смаку й статусу.
Ой, а це що? вона показала на торт, щойно дістатий із холодильника. Сама пекла? Чому б не замовити у гарній кондитерській?
Мені хотілося зробити це самою, спокійно відповіла я, дістаючи тарілки. Сашкові подобається, коли мама пече.
Ну, він же маленький, що він розуміє, свекруха скривилася. А гості? Як вони оцінять? Ганнусю, не ображайся, але кондитерська це рівень. А це ну, по-домашньому.
Я промовчала, зосередившись на сервіруванні. Шість років таких реплік. Шість років натяків, що я не дотягую до її уявлень про «гідну невістку».
А Олег де? вона оглянулася. Ще спить? Як батько, той теж не любив рано вставати.
Він із Сашком у парку, скоро прийдуть.
Свекруха відкрила шафу, дістала чашку й одразу ж поморщилася:
Все ще та сама дешева посуда? Я ж на Новий рік дарувала фарфоровий сервіз. Не подобається?
Сервіз, який коштував майже як моя місячна зарплата, я берегла. Сьогодні не стала його діставати раптом діти розібють.
Кожне свято одне й те саме. Кожна зустріч як випробування.
Я згадала наше весілке скромне, тихе. Тоді Галина Петрівна, схилившись до Олега, прошепотіла: «Міг би знайти й краще». Думала, я не почую.
Минуло шість років. Чи можу сказати, що звикла? Ні. Але навчилася стримувати образи, як ліки ковтати, не розжовуючи, запиваючи посмішкою. Заради Олега. Заради Сашка. Заради того, щоб у домі був спокій.
Раптом хлопнули двері, і в квартиру вринувся дитячий сміх.
Мамо, дивись! Сашко вбіг на кухню, розмахувавши повітряним змієм. За ним увійшов Олег із пакетами.
Бабуся! син кинувся до свекрухи. Та миттям розцвіла, підхопила його на руки.
Мій рідний! Який ти вже великий! Ось подарунок від бабусі, вона кивнула на коробку.
Ух ти! Можна відкрити? Сашко обернувся до мене.
Після свічок, сонечко. Так належить.
Ну ма-а-мо! занив він.
Ганнусю, навіщо такі правила? втрутилася свекруха. У моєму дитинстві Олежкові дозволяли відкривати подарунки відразу.
Олег покашляв:
Мам, давайте все ж таки за традицією. Сашку, потерпи, гості скоро прийдуть.
Дзвінок у двері перервав суперечку. Квартира поступово наповнювалася людьми: мої батьки з дом