Щоденниковий запис
Не своя вона для них, цих пятьох… Але хто скаже?…
У Дмитра вмерла дружина. Не змогла оговтатися після пологів.
Що вдієш пятеро дітей залишилося. Старшому, Василькові, девять. Петрику сім. Близнюкам Тарасику й Грицькові по чотири. А найменшій, Марійці, ледве три місяці донечці, яку так довго чекали…
Не до смутку, коли малі їсти просять. А покинуть усіх спати, опівночі сидить на кухні, цигарку курить…
Спершу Дмитро сам крутився, як міг. Сестра дружини приїжджала, трохи допомагала. Рідніших у них і не було. Пропонувала забрати Тарасика з Грицьком мовляв, тобі легше буде. Потім із опіки приходили.
Казали віддай усіх до інтернату. Та Дмитро й слухати не хотів. Як це рідних дітей віддати? І як потім жити? Важко, звісно, але що робити? Ростуть поволі от і виростуть.
Старшим іноді й уроки перевіряв. З Марійкою, зрозуміло, найбільше клопоту було. Та тут уже й Василько з Петриком якось допомагали.
Медсестра Ніна Степанівна часто приходила, доглядала. Одного разу пообіцяла Дмитрові няньку знайти. Мовляв, дівчина добра, працьовита. У лікарні працює.
Своїх дітей, правда, немає, ще не заміжня. Але братів-сестер виховувала з великої родини, із сусіднього села. Так у їхній хаті зявилася Ганна.
Невисока, міцна, з лицем, як місяць, і довгою косою. Та й мовчазна. Зайвого слова не промовить. Але все в хаті змінилося. Засяяла чистотою все вимила, вигладила.
Дитячий одяг перешила, перепрала. І за Марійкою встигала доглянути, і наварити. У школі й садку відразу помітили зміни. Діти чисті, охайні ґудзики не пришиті білою ниткою на чорному, лікті не подерті.
Якось Марійка захворіла, температура піднялася. Лікар сказав головне догляд. Так вона цілі ночі біля неї сиділа, сама не лягала. Виходила дівчинку. І так непомітно залишилася в домі Дмитра…
Молодші вже мамою її кликали сумували за материнською ласкою. А Ганна не скупилася. І похвалить, і по головці погладить, і пригорне. А як же дітки ж…
Старші, Василько з Петриком, спочатку дивувались, ніяк не називали. А потім просто Ганна. Ні мама, ні тітка просто Ганна. Щоб памятати, що рідна мати в них була… Та й за віком вона їм у матері ледве годилася.
Рідні Ганни бурчали:
Навіщо такий тягар на себе береш? Хлопців у селі мало?
Хлопці є, відповідала вона, але мені Дмитра шкода… І діти вже звикли…
Так і жили. Пятнадцять років промайнули… Діти вчилися, росли. Не без пригод бувало, й нашкодили. Дмитро сердився, за ремінь хапався. А Ганна зупиняла постривай, батьку, спершу розберемося…
І сварились, і мирились. Але вже ніхто на селі її Ганною не кликав. Лише Ганною Василівною поважали. Василько до того року вже одружився, первістка чекали.
Жили окремо, працював у колгоспі. Та не аби-як то грамота, то премія. Петрик у Києві інститут закінчував ним Ганна особливо пишалася. Інженером буде.
Марійка в девятий клас перейшла співачка, танцюристка, без неї жодне свято не обходилося.
А Дмитро не раз думав добре, що Ніна Степанівна дружину йому підібрала…
Того літа Ганна відчула щось не так. Ніколи не хворіла, а тут раптом очі темніють, нудота…
Дмитра з цигаркою на ґанок прогоняла погано їй було. Спочатку думала мине. Та ні. Пішла до лікаря.
Повернулася тиха, задумлива. На питання Дмитра відмахнулася нічого, мовляв.
А ввечері, коли всі заснули, покликала його на ґанок.
Сідай, батьку… Лікар каже дитина буде… Пізно щось робити, лишати треба… Схопилася за обличчя. Сором…
Дмитро остовпів. Стільки років не було і на тобі!
Який сором? Старші вже великі, удвох залишимося? Природа мудро все владнала!
Як дітям сказати? Скажуть стара вже…
Яка стара? Тридцять девять це ж розквіт!
Не знаю, що й робити…
Гаразд. Я сам скажу.
І сказав. Як усі за столом зібралися, так і випалив:
Діти, скоро у вас братик буде. Або сестричка.
Ганна голову схилила, у тарілці щось шукала, червона, як буряк.
Василько, що з дружиною в гостях був, тільки сміявся:
Оце так, мамо! Молодець! Нехай разом із моїм росте!
Тарасик теж радів:
Давай, мамо! Ще хлопчик треба!
А Грицько заперечив:
Ні! Дівчинку! У нас і так хлопців повно, а дівчинка одна. Розпестили принцесу…
Марійка його косила поглядом:
Розпестили?! Ти пестив? Звісно, дівчинку! Я їй банти вя