Було це давно, але досі памятається.
“Нічого, Богдане! Не журись! Зате Новий рік ти провів на славу!”
Ось і рідне місто Чернівці. Богдан зійшов з перону, вийшов на привокзальну площу та пішов до автобусної зупинки. Він не попередив Олену, що повертається сьогодні.
На душі було важкувато попереду неприємна розмова з жінкою. Знову докори, скарги, що він байдужий егоїст.
Але ж він не байдужий! Він хотів привітати її з Новим роком, а вона телефон вимкнула. Образилася! Три дні він дзвонив марно. Тоді і сам затаїв образу.
До того ж, вона навіть не подзвонила його батькам та сестрі, не кажучи вже про нього. Зараз він їй це пригадає.
Та й що вона собі уявляє? В ній теж куди не глянь косяки. Як то кажуть: хто перший удар наніс той і має рацію.
Богдан підбадьорився і увійшов у підїзд із рішучим настроєм.
Квартира зустріла його тишею.
“Гей! Хто вдома? Оленко, я прийшов!” голосно гукнув він, але у відповідь мовчанка.
Заглянув на кухню порожньо, у кімнати теж. Але одразу впало в око: дитяче ліжечко біля стіни зникло, нема комоду з пеленальним столиком і візка, який їй подарували батьки.
Богдан кинувся до шафи половина з речами дружини порожня.
“Невже вона пішла? Кинула мене?”
Він набрав номер тещі ніхто не брав. Тоді спробував додзвонитися до Насті подруги Олени. Теж марно. Нарешті дістався до Ярослава чоловіка Насті.
“Яре, привіт! Дай Насті слухавку, не можу до неї додзвонитися.”
“Настя з дитиною у селі там Новорічні свята. Звязок поганий.”
“Я вчора повернувся робота чекала. Вони ще відпочивають,” пояснив Ярослав. “А нащо тобі Настя?”
“Шукаю Олену. Приїхав а вдома нікого. І всього, що для дитини готували, теж немає.”
“Слухай, а дружина твоя ж ось-ось мала народжувати. Ти що, на свята до батьків поїхав, а її саму залишив?” здивувався Ярослав.
“Та вона сама не хотіла. Хоча лікарі казали десяте-одинадцяте січня. Встигли б повернутися.”
“Вітаю, гуморе, ти дурень,” усміхнувся приятель.
“Чому?”
“Бо ти, схоже, вже неодружений. Дурнику! Подзвони в пологовий будинок, вона, мабуть, там.”
***
Десять днів тому.
“Не розумію, Богдане,” казала мати по телефону. “Чому ти маєш сидіти вдома? Не хоче Олена приїжджай сам. Термін у неї ще за два тижні, встигнеш.”
“До того ж, вся родина збереться: тітка Галина з дядьком Іваном, Люба з Олегом, Марійка з Русланом. І ми з батьком, і Тетяна з Юрком.”
“Тетяна замовила нам будиночок у лісі з тридцятого по друге. Тридцять першого банкет із артистами. Я за тебе заплатила, потім повернеш. Побудеш до Різдва, а восьмого повернешся. Якраз до терміну.”
Олена відмовилася їхати:
“Богдане, в мене може початися в будь-який момент. Уяви усі гуляють, а в мене пологи. До того ж, готель у лісі чи встигне швидка?”
“Ні, я нікуди не поїду.”
“Правильно мама каже, що тепер вагітність ніби хвороба, а народження дитини подвиг. Вона нас трьох народила, у декреті не сиділа і все встигала.”
Богдан розумів, що Олена має рацію. Але уявив новорічну ніч удвох, за скромним столом вона вже казала, що готувати не буде. І стало сумно.
А родина в цей час веселитиметься під музику, танцюватиме, сміятиметься.
Отже, він поїхав один.
***
У лісовому готелі було весело. Близько півночі Богдан вийшов у хол, щоб подзвонити Олені. Вона не взяла трубку.
“Ну й добре. Обижається, а сама винна. Могла б тут бути з усіма.”
Наступного дня мати висловила невдоволення невісткою:
“Твоя Олена навіть не подзвонила, не привітала нас. От образилася! Зовсім ти її розпестив.”
“Не розуміє, що таке родина. Ми тут усі разом, а вона там сама. Нехай подумає.”
А Олені цієї ночі було не до них. Якщо вона кого й згадувала, то Богдана, а не його рідню.
Її батьки, дізнавшись, що дочка сама, запросили її до себе. Великого бенкету не планували брат Олени працював у Києві на заводі, вихідних не було, тому батьки зустрічали Новий рік удвох.
Тридцять першого, коли вони з матірю накривали стіл, у Олени почалися пологи.
Викликали швидку. Мати поїхала з нею, батько слідом на авто.
Новий рік Олена зустріла у пологовому, а батьки у вестибюлі. Вона стала матірю сина
Богдан подзвонив у лікарню.
“Шевченко? Вчора виписалася,” відповіли йому.
“Як виписалася? Хіба вже народила?”
“Так. Першого січня, о пів на першу.”
“Хто її забирав?”
“Молодий чоловіче, це не до нас!”
Богдан зрозумів моглі лише батьки. Значить, вона зараз у них.
Він купив троянди і пішов до них.
Подзвонив