«Можеш думати про мене що завгодно, але довести нічого не зможеш», загрожуюче промовила свекруха, ставлячи невістку перед тяжким вибором.
Ну що, Марічко, слухай уважно. Думай про мене що хочеш, але довести ти все одно нічого не зможеш. Свідків у тебе нема, а Тарас мені вірить. Тож якщо хочеш залишитися в нашій родині, мусиш змиритися: прибирати, готувати та тримати язик за зубами. Зрозуміло?
Марічка вийшла заміж за Тараса кілька років тому. Незабаром у них народився син Ярко, якому вже шість. Обоє працювали, щоб забезпечити сімю та не зійти на нужденне життя.
Жили вони скромно, але дружно: Марічка вела господарство, доглядала дитину, працювала бухгалтеркою в невеликій фірмі, а Тарас був інженером. Здавалося, все йде як треба.
Але одного дня матері Тараса Ганні діагностували ішемічну хворобу серця, яка вимагала постійного лікування та догляду. Жінці довелося звільнитися з роботи, і відтоді вона повністю залежала від сина.
Марічка старалася допомагати, як могла: після роботи завозила продукти, варила юшки, іноді брала з собою Ярка, бо залишити його вдома було ні з ким. В інші дні до матері навідувався сам Тарас.
Спочатку все видавалося природнім. Але з часом напруга почала зростати. Гроші витрачалися швидше: ліки, процедури, спеціальне харчування. Тарас мовчки віддавав частину зарплати матері, і Марічка не заперечувала. Але незабаром вона помітила: на власні потреби коштів стало не вистачати. А Тарас, здавалося, цього не бачив.
То Яркові потрібні нові черевики, то гурток подорожчав, то пральна машина зламалася. Все йшло шкереберть. Марічці вже давно треба було купити нове зимове пальто старе носила вже пять років. Але замість цього вона все частіше чула від чоловіка:
Потерпи. Зараз головне мама.
І вона мовчала, розуміючи, що здоровя важливіше. Але всередині росли важкі думки. Вона не знала, скільки ще це триватиме.
Одного разу, у день перед святом, коли у Марічки був скорочений робочий день, вона почула від Ганни щось, що перевернуло її світ.
Того дня вона отримала премію. Невелику, але приємну суму, на яку не розраховувала. Вона вже уявляла, як вони з Тарасом ввечері покладуть Ярка спати, відкриють пляшку вина, наріжуть сиру, ковбаси, фруктів і просто посидять удвох, як колись, до всієї цієї втоми та клопотів.
З цими думками вона зайшла до магазину, купила свіжих овочів, зелень, молоко. Подумала: «Завезу це Ганні, а потім додому, готуватися до нашого вечора».
У неї був ключ від квартири свекрухи на всяк випадок. Тому Марічка спокійно відчинила двері та зайшла. З кухні чувся голос. Спочатку вона подумала, що це телевізор, але, наблизившись, зупинилася на місці.
Ганна стояла біля відчиненого вікна з цигаркою в руці, випускаючи дим. У другій руці телефон.
Звичайно, я ще довго буду робити вигляд, хрипко говорила вона. А що мені? Син допомагає, невістка переді мною навшпиньки скаче. Від такого не відмовляюся. Дякую тобі, Віро, за довідку.
У Марічки попливло перед очима. Слова пролунали, як удар. Вона відскочила, ударившись спиною об одвірок, і пакет із продуктами випав із рук. Помідори та яблука розкотилися по підлозі.
Ганна різко обернулася.
Марічко зачекай! Я все поясню! скрикнула вона, кидаючись за невісткою.
Але Марічка вже вилетіла за двері та майже бігом спустилася сходами. Вона навіть не помітила, як опинилася на зупинці.
Про яке вино могла йти мова додому вона йшла, не розбираючи дороги, з важкістю в грудях і порожнечею в думках. В голові крутилося лише одне: «Рік цілий рік водила нас за ніс. Чи взагалі була ця хвороба?»
Пізніше, коли Ярко нарешті заснув після казки, Марічка покликала Тараса на кухню. Він здивувався зазвичай дружина в цей час була вже без сил, але сьогодні в її поведінці щось змінилося.
Тарасе, почала вона, нам треба серйозно поговорити.
Що трапилося? запитав він.
Це стосується твоєї мами.
Знову про гроші? Нам вистачає. Просто ти хочеш занадто багато. Я ось подумав Навіщо тобі взагалі робота? Сиди вдома та доглядай мою матір.
Доглядати за мамою? А ти знаєш, що Ганна почуває себе цілком нормально? Може, взагалі ніколи не хворіла? спалахнула Марічка, більше не силах стримуватися.
Що ти кажеш?
Я нічого не вигадую. А ось твоя мати Сьогодні я зайшла до неї, а вона стояла біля вікна і курила. І розмовляла по телефону з якоюсь Вірою, що та зробила їй довідку.
Тарас завмер, не знаючи, чи вірити почутому.
Почекай Цього не може бути. Віра мамина подруга. Вона працює в поліклініці
Саме тому
Тарас провів рукою по обличчю.
Звісно, я не можу не вірити тебе