Мене нудить від тебе з першої шлюбної ночі! Ти мені огидна! Відчепись від мене! вигукнув чоловік просто на нашому річничному святі.
Я довго вибирала ресторан для нашої другої річниці весілля. Хотілося чогось особливого: не просто гарного місця зі смачною їжею, а простору, де кожна деталь працюватиме на атмосферу вечора.
Зупинилася на «Соловї» новому закладі в історичному особняку з вітражними вікнами та старовинними люстрами.
Олексій кривився, коли я показувала йому фото інтерєру.
Навіщо такий розмах? Можемо просто вдвох посидіти десь. Кому потрібен цей дешевий пафос?
Але я наполігла на своєму. Запросила шістдесят гостей, замовила музикантів та ведучого. Після тієї жахливої автокатастрофи півроку тому мені хотілося свята. Справжнього, яскравого, незабутнього.
Підготовка зайняла кілька тижнів.
Я ще раз перевірила, чи все готове: оформлення зали, меню, програма вечора, подарунки для гостей. Хотілося, щоб усе було ідеально.
Можливо, тому що це перше велике святкування після мого повернення з лікарні. А може, просто тому, що цю річницю весілля я хотіла зробити незабутньою у всьому. Навіть у інтерєрі.
Я підправила складки темно-фіолетової сукні й глянула на годинник. Гості мали зявитися з хвилини на хвилину. Олексій стояв біля вікна, розсіяно дивлячись на вулицю. У відблиску скла я бачила його напружене обличчя.
Про що задумався? запитала я, підійшовши ближче.
Та так чоловік знизав плечима. Просто не люблю такі заходи. Стільки метушні й зайвих рухів! І заради чого? Заради показного щастя!
Я мовчала. За два роки шлюбу навчилася не реаагувати на його звички. Тим більше сьогодні! У день, який я планувала кілька місяців.
***
Першими прийшли мої батьки. Тато, як завжди, виглядав стильно й елегантно. Матуся вдягла нову сукню кольору пишної троянди, яка їй дуже личила. Вона з порога кинулася до мене й міцно обійняла:
Як же я рада, донечко, що ти з нами. Не можу надивитися на тебе! Після тієї аварії думала, що зійду з розуму
Мамо, не починай, ніжно зупинила я її. Сьогодні тільки добре. Ми ж домовилися! Памятаєш?
Потім підтягнулися колеги з компанії батька, де ми з Олексієм працювали, друзі, родичі. Я зустрічала гостей з посмішкою, але краєм ока спостерігала за чоловіком. Він тримався відсторонено, періодично ковтаючи віскі. Не типова поведінка. Зазвичай він уникав алкоголю навіть на святах.
Марія Іванівна, наша головна бухгалтерка, підійшла привітатися. Я помітила, як вона трохи зблідла, коли я повернулася до неї. Напевно, згадала, як відвідувала мене в лікарні. Я лежала вся в трубках і датчиках, лікарі не давали гарантій
Соломіє, ти просто сяєш, промовила жінка з натягнутою посмішкою. Виглядаєш чудово! Особливо якщо врахувати, що зовсім недавно ти повернулася з того світу!
Дякую! Ви тепре виглядаєте прекрасно. Не сумнівайтеся!
Щось у її погляді здалося мені дивним. Але я вирішила не звертати на це уваги. Не було в цьому сенсу, принаймні поки що.
Свято почалося.
Лунали тости, грала музика, гості танцювали. Здавалося, що все йде ідеально. Але я відчувала, як напруга зростає.
Олексій тримався осторонь, рідко вступаючи в розмови з колегами. Час від часу він кидав дивні погляди в бік Марії Іванівни, а та намагалася вдавати, що не помічає цього.
Я підійшла до чоловіка й із посмішкою запитала:
Може, потанцюємо? Все-таки наше свято.
Не зараз, відмахнувся він. Голова трохи крутиться.
Ти сьогодні якийсь дивний
Просто втомився. Не люблю великі зборища, ти ж знаєш. Не треба нічого видумувати!
***
Вечір набирав обертів. Тамада молодий хлопець у модному костюмі професійно керував настроєм публіки.
Я спостерігала за подіями, намагаючись не видавати свого хвилювання. Тільки я знала, наскільки особливим буде це свято. Потрібно було лише трохи почекати.
Олексій продовжував триматися осторонь, іноді напружено посміхаючись знайомим. Я помічала його короткі перегляди з Марією Іванівною, але робила вигляд, що захоплена святом. Після кожного такого погляду щось болісно стискалося всередині, але я продовжувала посміхатися й приймати вітання.
Соломіє, як же ми раді, що ти видужала! цвірінькала дружина заступника батька. Такий жах був, коли ми дізналися про аварію.
Так, страшний час, підтакуювала її подруга. Але тепер все позаду, слава Богу!
Я кивала, дякувала, а сама мимоволі поверталася думками до тих днів у лікарні. Дивний час наче в тумані. Уривки спогадів, розмов, чиїсь кроки в палаті
Люба, все просто чудово! матуся обійняла мене за плечі, вириваючи з роздумів. Така прекрасна вечірка. І ти така гарна сьогодні!