Увесь час воно стояло перед очима те важке, невимовне. Богдан сидів у своїй машині, стискаючи кермо так, ніби воно мало розплющитися у його долонях. Ліворуч на сидінні лежала та флешка, що передав він батько. І не сказав більше ні слова.
Сьогодні мав бути особливим вечором. Він замовив стіл у «Золотій підкові» найкращому ресторані Львова. Оксана запізнювалася вже на пятнадцять хвилин, а це завжди дратувало його.
Точність одна з тих якостей, які Богдан цінував у людях.
Він зітхнув, перегортаючи сторінки меню, хоча добре знав, що візьме.
Спогади про сварку з батьком, втома, тривога все це збило його з пуття. І коли він уже збирався дзвонити Оксані, двері ресторану розчинилися.
Любий! Пробач за запізнення! дівчина підлетіла до столика, наче легкий вітерець у блакитній сукні, що підкреслювала її тонку талію.
Вона похилилася й легесенько поцілувала Богдана в щоку. Від неї пахло лавандою і чимось таким рідним, що вся його досада розтанула миттєво.
Ти ж знаєш, як я не люблю чекати, спробував він зберегти суворий вираз обличчя, але губи самі розтягнулися в усмішці.
Зате я, Оксана жартівливо підморгнула, обожнюю, коли такий гарний чоловік чекає на мене. Уяви, світлофор застряг. А потім якась бабуся переходила дорогу так повільно, що я мало не збожеволіла!
Богдан засміявся:
Я тебе знаю, напевно, півгодини пудрила носик.
Та ну! вона удавано скривилася. Усього двадцять хвилин!
Він не міг відірвати від неї очей. Каштанове волосся, ямки на щоках, живі блакитні очі кожен раз, коли він дивився на кохану, йому здавалося, що це мрія.
Два роки тому вони зустрілися, півтора були разом, рік як заручені. І ось тепер
За нас? Богдан підняв келих з шампанським.
За нас, Оксана усміхнулася, але в її очах щось блиснуло так, що йому стало неспокійно.
Вони замовили страви й почали балакати про звичайні речі: про її роботу в лікарні, про смішні випадки з пацієнтами, про те, як головлікар знову похвалив її, назвавши «золотою медсестрою».
А в тебе як на роботі? Проєкт із батьком рухається? запитала вона, скуштовуючи шматочок форелі.
Нормально, знизав плечима Богдан. Терміни, як завжди, горять.
Оксана кивнула і раптом, ніби між іншим, запитала:
До речі, про терміни Коли ми нарешті призначимо дату весілля?
Він завмер. Знову це.
Оксано, ми ж домовлялися. Як тільки закінчимо з батьком проєкт
Так-так, памятаю, вона нетерпляче махнула рукою. Але це вже півроку! Я не хочу більше чекати. Ми заручені вже рік! Чого ти тягнеш?
Я не тягну. Просто зараз не найкращий час.
А коли він настане, цей «найкращий час»? Коли мені виповниться пятдесят? Я хочу бути твоєю дружиною, розумієш? Не нареченою дружиною!
Оксано, я зараз по вуха в роботі
Ой, годі! Наче для весілля тобі треба буде робити щось більше, ніж просто прийти у визначений час!
Справа не в цьому, Богдан почав злитися. Я хочу, щоб усе було ідеально.
Я теж! скрикнула дівчина. І знаєш, що буде ідеально? Весілля на узбережжі! Ми ж говорили про це. Я вже навіть каталоги переглядала Греція, Іспанія, Мальта! Обирай будь-яке місце!
Знову ці розмови про весілля за кордоном! Тобі так важливо вразити всіх?
Оксана різко відсунула тарілку:
Тобі здається, що я з тобою через гроші? Що мені потрібна лише розкіш?
А хіба ні? слова вилетіли раніше, ніж він усвідомив їх. Усі твої розмови про весілля, про подорожі, про те, куди ти хочеш поїхати Але я ніколи не чув, щоб ти просто хотіла бути зі мною!
Ти нестерпний! у її очах блиснули сльози. Я просто хочу бути твоєю дружиною! А ти вигадуєш дурні відмазки! Не хочеш одружуватися так і скажи!
Я не вигадую! Богдан підвищив голос так, що кілька гостей озирнулися. Чому ти постійно тиснеш на мене?
Тому що люблю тебе, дурнику! Але тобі це байдуже!
Він різко підвівся й кинув на стіл кілька купюр:
Знаєш що? Я не буду це обговорювати. Подзвони, коли заспокоїшся.
І вийшов, не озираючись.
***
Богдан їхав вулицями Львова, не звертаючи уваги на швидкість.
Його «Мерседес» плавно вписувався у повороти. Він включив музику на всю гром