Якщо дитина буде схожа на нього відмовлюся життя віддам і відмовлюся! глухо, немов з підземелля, вимовила Оксана.
Пізно, доню, прозріла, тепер лише чекати призначеного часу, холодно констатував лікар. Інакше ризикуєш більше ніколи не стати матірю.
Вона вийшла, знесилена, впала на лаву в коридорі. Сльози душили горло, а за вікном осінній вітер терзав останнє листя, немов долю саму. Так само, як і вона, воно було беззахисне.
Ще три місяці тому вона мріяла про цю дитину. Тепер усе змінилося.
На порозі клініки вона зіткнулася з парою чоловік обіймав дружину, обидва сяяли. Від цього стало ще гірше. Оксана пішла до автобуса, мов у тумані.
Додому вона замкнулася у кімнаті. Мати, Марія Іванівна, благала її поїсти, але вона мовчала. На кухні стояв важкий спокій, навантажений невимовним болем.
Коли Оксана вийшла, вони сиділи навпроти одна одної, мовчки.
Якщо буде схожа на нього відмовлюся повторила вона, голос без життя.
Марія Іванівна здригнулася:
Господи, Оксано, ти що вигадуєш? Здорова, розумна дівчина й від дитини відмовишся? Що люди скажуть? Родина? Та й дитина чим винна, що батько негідник?
На людей мені начхати! вибухнула Оксана. Очі як у звіра в пастці, губи тремтіли.
Я тобі допоможу, твердо сказала мати. Не дозволю кинути мою онуку чи онука
Як? Ти ж ледве з кінцями зводиш, яка в тебе допомога?
Виживемо. У війну виживали, а тепер мир.
Оксана зітхнула. Їй було страшно зараз. А що піде далі страшніше. Вона ще не знала, що девяності покажуть своє справжнє обличчя. Але знала одне: Андрій її покинув.
Вони одружилися півроку тому, після двох років зустрічей. Ніщо не віщувало лиха.
А потім він прийшов додому іншою людиною. Відсторонений, холодний. Погляд чоловіка, який більше не кохає.
Він знав про вагітність і це мучило його. Місяць вона питала: що сталося? А коли він пішов дізналася правду.
Оксана металась у істериці, коли прийшла його мати, Надія Степанівна. Та в