**ЗІРОЧКИНІ ЧЕРЕВИЧКИ**
Зірочці було одинадцять років, і вона босоніж бігла по камянистих вулицях Коломиї. Кожен камінь, кожна тріщина під її ногами розповідали історії віків про шумливі ринки, про дитячий сміх і поспішні кроки дорослих. Її мати плела намиста для туристів із яскравих ниток, які наче вбирали в себе сонячне проміння, а батько продавав вареники з вишнями, і запах їх наповнював повітря солодкою ноткою. Вони не були бідними духом, але грошей ледве вистачало на найнеобхідніше. Ночі були холодними, і часом вогонь у печі ледве грів кімнату, де спали троє дітей.
Іноді Зірочка ходила до школи, ішла кілометри з важким рюкзаком за плечима, сподіваючись дізнатися щось нове. Але бували дні, коли вона не могла йти треба допомагати матері з намистом або доглядати за молодшим братиком, який ще не говорив чітко, але вже сміявся і лепетом розганяв усі хмари.
Одного разу, коли сонце починало хилитися до заходу над центральною площею, іноземка побачила дівчинку, що бігала між ринковими рядами з ногами, вкритими пилом і дрібними камінцями. Жінка підійшла і з посмішкою запитала, чому вона без взуття. Зірочка знизила погляд, злегка знизавши плечима, і відповіла тихо:
Мої розірвалися ще восени. А нових немає.
Жінка, зворушена щирістю та сумом у дівочих очах, дістала з сумки майже нові кеди. Вони були білими, з блакитною блискавкою на боці, і їхній блиск здавався Зірочці справжнім дивом. Вона притиснула їх до грудей, ніби то було золото. Того вечора вона не зняла їх навіть перед сном, поставивши обережно біля ліжка, мов святиню.
Наступного дня вона вдягла кеди й пішла до школи з піднятою головою. Це не була пиха це була гідність. Вперше вона не відчувала, що мусить ховати ноги під партою, ніби то було щось соромязливе. Кожен крок був твердим, наче щось усередині неї змінилося.
Але незабаром сталося несподіване.
О, панночка взула модні кеди! скрикнув однокласник, регочучи. Тепер вона вища за всіх!
Сміх болів гірше, ніж ходіння босоніж. Слова були ножами, що прорізали її серце, нагадуючи: навіть якщо в тебе на ногах скарб, світ може бути жорстоким. Того вечора Зірочка прийшла додому з кедами в торбинці, схованими від усіх.
Що сталося, доню? занепокоєно запитала мати.
Краще сховаю, мамо, щоб не забруднилися, відповіла дівчинка, не кажучи правди.
Вона не хотіла зізнаватися, що бути бідною і раптом мати щось гарне іноді боляче, ніж не мати нічого. Що деякі плутають гідність із зарозумілістю. Що справжня скромність не в тому, що ти носиш на ногах, а в тому, як йдеш по життю, навіть коли всі дивляться і судять.
Через кілька днів у селище приїхала благодійна організація. Вони шукали дітей для фото