У невеликому селі на Волині, де поля золотяться пшеницею, а горизонт губиться у зелених лісах, жив семидесятирічний дідусь Тарас Бойко. Хоч і літній, він був одним із найзаможніших селян у окрузі землі, сади, корови та гуси, яких не перелічиш. Сусіди говорили про нього з повагою, хоч іноді й за спиною посміхалися: багатство багатством, а щастя справа інша.
Роки тому Тарас поховав свою першу дружину, Ганну, яка народила йому трьох доньок. Дівчата давно вийшли заміж, розїхалися по сусіднім селам, а в хаті, де колись лунала дитяча метушня, тепер було тихо. І ось ця тиша гризла Тараса найбільше. У нього не було сина нікого, кому можна передати і прізвище, і землю, і все, що він з таким трудом зібрав.
Отож, попри сивію чуприну й коліна, що почали підводити, він ухвалив рішення, яке здивувало все село одружитися знову.
**Друга дружина Тараса**
Його вибір зупинився на Оленці, двадцятирічній дівчині з бідної родини. Її батьки ледве зводили кінці з кінцями: борги, хвора мати, а молодший брат потребував ліків, на які не було грошей. Оленка була гарна як квітка на світанку, з очима, що світилися сумом і покорою. Коли Тарас запропонував їй руку й серце (а точніше мішок гривень і корову), батьки, не роздумуючи, погодилися.
Сама ж Оленка лише стиснула зуби. «Якщо це врятує нашу родину» подумала вона, приймаючи свій жереб. Вночі перед весіллям мати обняла її й прошепотіла:
«Ти впораєшся, дитинко».
А Оленка, не зважаючи на сльози, кивнула.
**Весілля**
Гуляли на славу. Тарас хотів, щоб усі бачили: він ще «той козак», навіть якщо різниця у віці з нареченою як між дубом і березкою. Музика грала, сусіди сміялися, дівились із цікавістю:
«Бідолашна дівчина»
«Та й що він собі думав?»
Але Тарасу було байдуже. Він пишався ось вона, його остання надія! Оленка ж усміхалася, коли треба, дякувала гостям, а в душі стискалася від жаху.
Тієї ночі, коли гості розійшлися, а в хаті запахло варениками і горілкою, Тарас, одягнений у вишиванку, випив чарку «женьшеневої» настоянки на «міцність». Він взяв Оленку за руку й промовив:
«Сьогодні починаємо нове життя, моя королево».
Вона посміхнулась, але в грудях холонуло.
І тоді сталося те, чого ніхто не очікував. Тарас раптом схопився за груди, задихнувся і впав на ліжко, мов підкошений.
«Дідусю?! Що з вами?!» скрикнула Оленка, але було пізно. Його обличчя зблідло, тіло застигло. Пахло спиртним, немов саме воно й стало останньою краплею для старого серця.
**Скандал**
На крик збіглося все село. Доньки Тараса, ще в весільних намистах, вже голосили, як по померлому. Лікар лише розвів руками:
«Інфаркт. Серце не витримало».
Так за одну ніч мрія Тараса про сина розвіялася, як дим.
А Оленка тепер вона була «молодою удовою», про яку шепотіли на всіх хрестинах і весіллях.
«Навіть не встиг» сміялися деякі.
«Бідна дитина», жалілися інші.
Гроші, отримані за шлюб, погасили борги її родини. Але свободи вони їй не повернули. Тепер, куди б вона не йшла, на неї вказували пальцем:
«О, це ж та сама дружина Бойка».
І хоча їй було лише двадцять, вона відчувала, ніби життя вже закінчилося, навіть не розпочавшись.
**Мораль**
Історія Тараса й Оленки облетіла всі навколишні села. Хтось казав, що це кара за гординю, хтось що просто доля така.
Але для Оленки це не було «історією». Це було її життя. І тепер вона несла його, як тягар, дивлячись у далечінь туди, де, можливо, колись знайдеться щось більше, ніж спогади про одну страшну ніч.