Гаразд, хлопці, на вудку ще встигнемо, вирішив Богдан і взяв у руки сачок. Треба витягнути цього невдаху.
Богдан керував човном по спокійній воді Дніпровського водосховища, а його пасажири кияни із задоволенням ловили рибу. День видався гарним: сонце гріло, легкий вітерок гладив воду, а риба добре йшла на гачок.
Богдане Петровичу, дивіться, он щось у воді! раптом скрикнув один із чоловіків, показуючи кудись у віддаль.
Капітан прищурився, вдивляючись у поверхню:
Ніби птах Але ні, щось незвичне.
Коли човен підійшов ближче, усі здивовано переглянулися. У воді, ледве тримаючись на плаву, метушився кіт. Рудий, змоклий, зовсім безсилий.
От так справи! похитав головою Богдан. Як він сюди потрапив? До берега ж далеко!
Може, з якогось човна впав? припустив один з рибалок.
Або течія занесла, додав другий.
Кіт жалісно нявкнув і спробував пливти до них, але сили його покидали.
Ну що ж, хлопці, спершу врятуємо бідолагу, сказав Богдан, беручи сачок. Рибалка почекає.
Виловити кота було нелегко він панікував, дряпався, виривався. Та згодом його вдалося зачепити сачком і обережно витягти на борт.
Зовсім вибився з сил, промовив Богдан, загортаючи тремтячу тварину у старий светр. Скільки ж він у воді пробув?
Кіт притулився в кутку, озираючись навколо наляканим поглядом. Мокра шерсть стирчала, а вуса тремтіли.
Який гарненький, зітхнула дружина одного з чоловіків. І ще зовсім молодий.
Треба показати його лікарю, занепокоївся Богдан. Хто знає, скільки води наглотався.
Ветеринар оглянув кота і заспокоїв усіх:
Живий, здоровий, просто виснажений. Дайте йому відпочити за тиждень буде як новий.
А як щодо господарів? запитав Богдан.
Можна оголошення розклеїти. Але схоже, що він сам по собі.
Богдан забрав кота додому. Його дружина Оксана радо зустріла нового мешканця:
Ой, який худий! Зараз нагодуємо!
Спочатку кіт ховався під ліжком, вилазив лише їсти. Потроху почав оглядатися. А через тиждень вже муркотів, коли Оксана гладила його по спинці.
Знаєш, сказав Богдан дружині, може, залишимо його? Навряд чи хтось обере.
Я тільки за, усміхнулася Оксана. Завжди хотіла кота. А як назвемо?
Вдалець, відповів Богдан. Не кожному так пощастить вижити у воді.
Кіт, почувши імя, підняв голову і голосно нявкнув наче схвалив вибір.
Минув місяць, і Вдалець став справжнім членом сімї. Він зустрічав Богдана біля дверей, грівся на Оксаниних колінах, майстерно випрошував смакоту. Тільки воду обходив стороною навіть до миски йшов обережно.
Після такого й не дивно, пояснювала Оксана сусідкам. Від стресу.
А може, так і має бути? задумливо сказала сусідка Наталія Степанівна. Сам до вас приплив.
Богдан ніжно почухав кота за вухом:
Може, і справді доля. Добре, що того дня вирішили на рибалку піти.
Рудий терся об його руку і муркотів, ніби казав: «Усе гаразд. Я тепер ваш. Назавжди.»
І Богдан з Оксаною мовчки погоджувалися.
Буває, що допомога, надана вчасно, стає початком чогось доброго. Іноді щастя приходить незвичайним шляхом просто пливе тебе назустріч. Головне не пройти повз, коли хтось потребує тебе.
Бо саме так у житті зявляється нове, щире кохання. І навіть якщо початок був важким найміцніші звязки народжуються саме в такі моменти.