**КЕДИ ЗІРОЧКИ**
Зірочці було одинадцять, і вона босоніж бігала вузькими брукованими вуличками Камянця-Подільського містечка, де яскраві хати немов обіймали пагорби, а площі пахли свіжим хлібом, ліпким медом і мятою. Її ноги, згрубілі від постійного ходіння без взуття, знали кожен камінець, кожну тріщину й кожну калюжу. Хоч вони були маленькі й тонкі, але міцні й непомітні, мов свідки її буденності.
Мати плела на площі стрічки-обереги для туристів, вплітаючи в кожну історію, а батько торгував варениками з вишнею, голосно викрикуючи ціни, покупці ж обирали чи більші, чи менші за натхненням та гаманцем. Вони не були бідні душею. Сміх Зірочки та її братів наповнював невеличку хатину з глини, з червоною черепицею та вікнами настіж. Але грошей ледве вистачало на найнеобхідніше. Іноді дівчинка йшла до школи, а іноді залишалася вдома допомагати матері з крамницею чи доглядати молодшого братика Матвійка, який ледь починав вякати перші слова.
Одного разу, коли Зірочка підмітала площу після розізжого натовпу, її помітила якась пані з-за кордону. Жінка зупинилася, подивилася на її ноги заскорузлі й запилені і обережно запитала:
Чому ти без взуття, дитинко?
Зірочка знизала плечима. Дивилася прямо, але в очах світилися і гордість, і звичка.
Мої розвалилися ще восени, відповіла вона. А нових не має.
Жінка, зворушена її щирістю, дістала з сумки майже нові кеди білі, з блакитною блискавкою на бокусі, і простягнула їй. Зірочка притиснула їх до грудей, наче скарб. Того вечора не зняла навіть у ліжку, лише обережно протерла, поки Матвійко дивився з цікавістю, а сусідські коти обнюхували новий «член родини».
Наступного дня Зірочка пішла до школи в кедзах, з піднятою головою. Не через пиху просто вперше не ховала ніг під лавкою чи залатаними спідницями. Кожен її крок лунав площею, немов самі бруківки дивилися на неї з повагою.
Але незабаром усе змінилося.
Ого, панночка взулася! скрикнув однокласник, показуючи на неї. Тепер вона нам не рівня!
Смішки й підшіптування боліли гірше, ніж гаряча бруківка босоніж. Зірочка не розуміла чому таке просте щастя викликає злість? Вона сіла окремо, спостерігаючи за грою інших, і в серці стало важко. Повернувшись додому, переклала кеди в торбинку, щоб не забруднити.
Що трапилося, доню? занепокоїлася мати.
Краще сховаю, мамо, аби не зносити, прошепотіла Зірочка.
Не хотіла говорити правду: що бути бідною і мати щось гарне іноді важче, ніж не мати нічого. Що для деяких скромність це лише діряві черевики, а не те, як ти йдеш життям.
Через кілька днів у селище приїхали люди з благодійного фонду. Шукали дітей для фото-виставки про буденність українських сіл. Зірочку обрали. Фотографи зняли її в кедзах біля хатини, з квіткою чебрецю в руці. Кожен кадр розповідав історію сміливої, г