Тут така річ, незабаром до нас прийдуть гості, і вам треба десь піти. Самі розумієте, що з вами ніякого свята не буде. Сину, але куди ми підемо? У нас тут нікого немає, зітхнула мати. Ну, а я звідки знаю? Вас же колись запрошувала сусідка з села, от і поїдьте до неї.
Іван Петрович і Ганна Олексіївна вже тисячу разів пошкодували, що послухали сина й продали свою хату.
Хай там було й важко, але то був їхній дім. Вони були там господарями. А тут?
Вони боялися виходити зі своєї кімнати, щоб не розгнівати невістку Олену. Її дратувало все: як вони ходять у тапочках, як пють чай, навіть як їдять.
Єдина людина в хаті, для якої вони були потрібні, це онук Андрій.
Дорослий хлопець, гарний, але любив дідуся та бабусю до нестями. І якщо мати підвищувала на них голос, він одразу заступався.
А ось син Олексій чи боявся дружини, чи йому було байдуже ніколи не брав їхнього боку.
Андрій часто вечеряв із ними. Та бував удома рідко навчався, жив у гуртожитку. Навідувався лише у вихідні.
Старенькі ждали його, як свята. Ось і Новий рік наближався. Андрій приїхав зранку, щоб привітати всіх.
Завітав до їхньої кімнатки. Приніс кожному теплі шкарпетки та рукавички. Знав, що вони мерзнуть, і хотів порадувати. Дідові прості, а бабусі з вишивкою.
Ганна Олексіївна притиснула рукавички до обличчя й заплакала.
Бабусю, чого? Не сподобалися?
Ні, ріднесенький. Вони найкращі. У мене таких і не було ніколи.
Вона обняла онука. Андрій поцілував її долоні він любив це з дитинства. Її руки завжди пахли чимось добрим: то яблуками, то тістом, а найбільше теплом і любовю.
Держіться тут без мене три дні. Я з друзями відпочину, а потім повернуся.
Іди, сину, промовила бабуся, ми зачекаємо.
Андрій попрощався й пішов. Старенькі залишилися самі.
Не минуло й години, як почули, як Олена лає чоловіка: мають прийти гості, а в домі старі. Соромно перед людьми, треба їх кудись подіти.
Куди ж я їх діну? пробурмотів Олексій.
Сам викручуйся! скрикнула дружина.
Старенькі сиділи тихо, навіть чай пити не пішли. Іван Петрович дістав із схованки вафлі, поділився з дружиною.
Вони їли біля вікна, мовчки. Ганна Олексіївна ледве стримувала сльози. Як же боляче дожити до того, щоб стати зайвими у власній родині.
Надворі смеркало. У кімнату увійшов Олексій.
Гості незабаром, і вам треба йти. Самі розумієте.
Сину, куди ж ми підемо? У нас нікого немає…
Як знаю? Сусідка ж запрошувала вас у село ось і їдьте.
Та як? Автобусів уже немає, і не знаємо, чи жива вона.
Кажуть вам година на збори.
Він вийшов. Іван і Ганна переглянулися. Зібралися мовчки, вдягли подарунки онука. Вийшли на мороз.
Люди поспішали по своїх справах. Ганна взяла чоловіка під руку, і вони пішли до парку. Зайшли в кавярню, замовили чай цілий день нічого не їли.
Годину просиділи там. Надворі завюжило. У парку була альтанка сховалися там.
Притулилися один до одного. Ганна розглядала вишиті рукавички.
Добре, що онук у нас добрий, не такий, як батьки, промовив Іван.
Обіцяли йому триматися… зітхнула вона.
Сніг ішов, у вікнах запалювалися ялинки. Раптом біля їхніх ніг опинився пес маленький, пухнастий. Він завив, потім стрибнув Ганні на коліна.
Друже, ти де загубився? засміялася вона.
Здалеку почувся жіночий голос:
Барсік, де ти? Додому вже час!
Пес загавкав. Незабаром зявилася дівчина.
Вибачте, він вас не налякав? спитала вона, побачивши літню пару. Ви давно тут?
Довго, донечко…
Чому додому не йдете? Новий рік же за півгодини!
Вони мовчали. Дівчина зрозуміла.
Ходімо до мене. Я живу сама, місця вистачить.
Навіщо тобі клопоти?
Барсік вас уже полюбив не відмовите йому!
Вони пішли. Дорогою познайомилися. Дівчину звали Наталка. У квартирі було тепло й затишно. Ялинка сяяла, на кухні пахло варениками.
Разом зустріли Новий рік. Вранці Наталка не відпустила їх запросила залишитися.
Андрій, повернувшись, не знайшов бабусю з дідом.
Мамо, де вони?!
Пішли.
КУДИ?!
На вулицю. Були б тікали раніше самі винні!
Сором вам! крикнув він і вибіг із дому.
Довго блукав, розпитував людей. Нарешті побачив дівчину з псом і впізнав на її руках бабусині рукавички.
Звідки вони в вас?
Ви Андрій? спитала Наталка. Ходіть за мною.
Вони прийшли до неї. Андрій увірвався на кухню бабуся кинулася до нього.
Довго говорили. Наталка