Оля з подругою Марійкою вийшли після школи. До дому йти не хотілося, тому Оля запропонувала:
“Марійко, давай прогуляємось у парку!”
“Давай, поки світло!” погодилась та.
Парок був не по дорозі, але чому б і ні?
…Йшли вони алеєю, позираючи на закохані пари. Ніхто на них не звертав уваги.
Потім свернули на тиху стежку і раптом побачили чоловіка з жінкою. Вони обіймались, а він щось шепотів їй на вухо. Вона посміхалась щасливо.
Чоловік стояв спиною, але видно було вже не молодий.
Марійка ледве глянула на них, але раптом помітила, що Оля дивиться широко розплющеними очима, ніби заворожена.
“Олю, що з тобою? Олю!” скрикнула подруга.
“Та нічого… Підемо,” різко обірвала вона й швидко пішла вперед.
Вийшли з парку. Оля йшла мовчки, занурена в думки. Попрощались із Марійкою, розійшлись по домах…
…Оля йшла до хати, похиливши голову. Вона не хотіла вірити в те, що побачила.
Перед очима стояло те щасливе обличчя тієї жінки, той чоловік, що шепотів їй, навіть не помітивши власної доньки…
“Тату, як так? Ти ж завжди був для мене ідеалом… А тепер коханка? Не повірила б, якби не бачила сама!”
…Додому вона прийшла пізно.
“Сідай вечеряти!” сердито кинула мати. “Вас із батьком не дочекаєшся.”
“Зараз, тільки руки помию!” несміло відповіла Оля.
У ванній вона затрималась. Вийшла батька все ще не було. Поїла й пішла в кімнату.
Сіла за ноутбук, але думки були далеко. Перед очима та сама картина з парку.
“Невже так буває? Невже дорослі так легко зраджують?”
Раптом їй спало на думку:
“А що, як ця жінка навіть не знає, що він одружений? Невже думає, що я просто так віддам їй свого тата?!”
Двері відчинились:
“Вибач, Наталко, робота затягнулась,” почувся батьків голос.
“Раніше це було тільки в кінці місяця,” відповіла мати. “А тепер щоразу.”
“Наталко, ну зараз так склалось!”
Як завжди, зайшов до кімнати Олі, хотів поцілувати, але вона відштовхнула його:
“Іди, вечеря холодна буде!”
“Доню, що трапилось?”
“У мене нічого. А в тебе?”
Батько пильно подивився на не