Реанімаційна машина мчала вулицями Києва, а сирена вила, наче розпростертий крик розпачу. Усередині лежала без свідомості Софія, затиснута між життям і смертю. Лікар, сивий чоловік на імя доктор Коваленко, постійно перевіряв її пульс і коротко командував медсестрам:
«Швидше! Тримайте тиск, не дайте їй втратити кров! Дитина ще має шанс!»
Поряд із нею Марія ламала руки, шепочучи молитви. Відчуття провини стискало її серце вона не змогла втрутитися тоді, у маєтку. Вона згадала камяне обличчя Ольги, її холодний погляд, гостріший за лезо, і нарешті зрозуміла правду.
**Відділення швидкої допомоги**
Коли ноші з Софією внесли до приймального відділення, Максим кинувся до лікарів, з червоними від сліз і лютості очима.
«Благаю вас, врятуйте її! Вона і наша дитина Я не можу їх втратити!»
Доктор Коваленко глянув на нього суворо, як людина, яка знає час не для емоцій.
«Пане Шевченко, зачекайте в коридорі. Ми робимо все можливе.»
Максим завмер на мить, але потім, пригнічений, опустився на лаву в холі. Вкрив обличчя долонями й уперше в житті відчув, що земля тікає з-під ніг.
За закритими дверима медики боролися за життя Софії. Її дихання було слабким, але серце ще билоось. Дитина ж перебувала в критичному стані. Апарати пікали ритмічно, а напруга досягла межі.
**У залі очікування**
Ольга увійшла до лікарні у супроводі двох близьких подруг, які швидко прибули, щоб зіграти роль турботливих свідків. Її обличчя було нерухомим, але тремтячий голос вражав оточуючих:
«Бідна дівчина як вона могла так посковзнутися? Я лише хотіла, щоб ми були єдиною родиною.»
Марія, що стояла в кутку, дивилася на неї з прихованою ненавистю. Якби вона посміла сказати правду тоді, можливо, усе скінчилося б інакше. Але страх перед владою Ольги, перед її впливом у місті та здатністю руйнувати долі паралізував її.
**Максим і його мати**
«Мамо!» вибухнув Максим, різко підвівшись. «Де ти була, коли це сталося? Марія каже, що ти була поруч!»
Ольга торкнулася його руки зі штучною ніжністю:
«Сину, я була нагорі. Я лише бачила, як вона впала Все сталося так швидко. Боже, якби я могла встигнути її підхопити!»
Фальшиві сльози котилися по її щоках, але Максим уже не знав, чи вірити їй. У його довірі зявилася тріщина невелика, але глибока.
**Новини з операційної**
Після годин напруженого очікування двері операційної відчинилися. Доктор Коваленко, з обличчям, зморщеним від втоми, підійшов до Максима.
«Пане Шевченко, ваша дружина жива. Була важка боротьба, але ми стабілізували її стан. Однак дитина»
Лікар на мить завагався, і Максим зрозумів без пояснень. Його світ рухнув. Він схопився за стіну, сльози лилися беззупинно.
«Лікарю я хочу її побачити.»
«Її скоро переведуть у палату. Вона потребує спокою. Але ми помітили синці на грудях і руках. Вони не схожі на результат падіння. Я зобовязаний повідомити правоохоронцям.»
Ольга, яка почула розмову, на мить завмерла. Потім опамяталася та обійняла сина, намагаючись подолати його фальшивою ласкою:
«Не слухай їх, сину. Ти знаєш, як швидко народжуються плітки. Тобі зараз потрібен спокій.»
**Пробудження Софії**
Через кілька годин Софія відкрила очі. Вона була блідою, ледь дихала. Максим поцілував її руку, намагаючись стримати сльози.
«Софіє кохання моє ти зі мною.»
Вона довго дивилася на нього, а потім її очі наповнилися сльозами. Спробувала доторкнутися до живота, але зрозуміла все по його погляду. З губ вирвався стогін.
«Наша дитина»
Максим притиснув її до себе, шепочучи:
«Ми переживемо це разом. Ти в мене є, і це важливіше за все.»
Але в душі Софії народжувався інший біль не лише від втрати дитини, а й від усвідомлення, що за трагедією стоїть саме та жінка, яка мала її захищати.
**Сповідь Марії**
Через кілька днів Марія більше не витримала мовчання. Вона знайшла Софію саму в палаті й тремтячим голосом зізналася:
«Пані Софіє ви повинні знати правду. Ви не самі впали. Пані Ольга штовхнула вас. Я бачила все.»
Софія відчула, як кров відтікає від обличчя. Це була правда, яку вона підозрювала, але тепер мала підтвердження.
«Маріє чому ти мовчала так довго?»
«Я боялася. Ви знаєте, яку владу вона має в місті Але я більше не можу жити з цим тягарем.»
Софія взяла її за руку й із несподіваною силою прошепотіла:
«Клянусь тобі, вона не уникне покарання.»
**Розслідування**
Через кілька днів українська поліція розпочала офіційне розслідування. Свідчення лікарів, син