Олена складала кухонні рушники нові, з ніжним квітковим візерунком коли телефон завібрував. Вона зітхнула: чотири пропущені від Каті, подруги з роботи. Напевно, нічого важливого. Олена повернулася до шафи, але телефон знову завібрував.
“Лено, чому не береш?” лепетала Катя. “Ти знаєш, що у Тетяни Іванівни ювілей у суботу?”
Олена завмерла, міцно стискаючи рушник у руці.
“Який ювілей?”
“Їй виповнюється сімдесят п’ять. Світка мені дзвонила, вона запрошена з Дмитром. Каже, Тетяна розіслала запрошення всім ще два тижні тому.”
Рушник випав з рук Олени. Тридцять два роки шлюбу з Ігорем, і вона ніколи не пропускала родинних свят. А тепер ювілей Тетяни, і нічого.
“Може, забули?” прошепотіла Олена, хоч сама в це не вірила.
“Забули? Світка каже, що список гостей на двадцять осіб. Усі запрошені: брати Ігора з дружинами, навіть колишня сусідка з п’ятого поверху.”
Олена сіла на табурет. Спогади нахлинули: як вона доглядала за свекрухою після операції на жовчному, як віддавала свої відпускні, щоб та могла поставити нові зубні протези, як сиділа з онуками, коли всі були зайняті.
“Знаєш що, продовжувала Катя, це все через той торт минулого Нового року. Пам’ятаєш, як ти купила не той?”
“Кать, торт тут ні до чого. Вона просто завжди вважала мене чужою.”
Двері хлопнули повернувся Ігор. Олена швидко попрощалася з подругою.
Чоловік зайшов у кухню, струшуючи дощові крапки з волосся, наче хлопчина. Олена подивилася на зморшки біля його очей, на знайомі риси. Тридцять два роки разом. І все одно чужа.
“Ігор, у твоєї мами ювілей у суботу?” спитала вона, намагаючись зберегти рівний голос.
Він завмер біля холодильника, не обертаючись.
“Так, щось планують.”
“Чому мені не сказав?”
Ігор відчинив холодильник і уважно розглядав його вміст, наче бачив уперше.
“Мама не хоче великого свята. Тільки найближча родина.”
“Найближча родина, повторила Олена. А я не до неї входжу?”
“Лено, навіщо це починати? Ти ж знаєш маму. У неї свої примхи.”
“Примхи?” Олена відчула, як щось підступило до горла. “Я терпіла її примхи тридцять два роки! Це не примхи, Ігор, це це”
Вона не знайшла потрібного слова і просто махнула рукою.
“Я доглядала її після операції, коли ти був у відрядженні. Віддала свої відпускні, щоб вона поставила протези. Сиділа з онуками, коли Ірка поїхала відпочивати. Тридцять два роки намагалася бути гарною невісткою. І ось який результат?”
Ігор потер перенісся.
“Лено, тобі справді потрібно рахувати кожну дрібницю? Хто кому що винен?”
“Я не рахую! голос Олени затремтів. Я просто хочу бути частиною родини. Твоєї родини. Невже це забагато?”
Ігор глибоко зітхнув і сів на стілець.
“Послухай, ти перебільшуєш. Мама просто хоче тихого свята.”
“Тихого? На двадцять осіб? кожне слово різало Олену. Навіть сусідка з п’ятого поверху запрошена!”
“Звідки ти?”
“Чи це важливо? вона схопила рушник і почала нервово витирати вже суху стільницю. Тридцять два роки, Ігор! Що я зробила не так? Скажи мені!”
Ігор простягнув руку до неї, але вона відсторонилася.
“Лено, ти ж знаєш маму. Вона досі вважає, що ти забрала мене у неї.”
“Забрала? Олена гірко