Оксана Шевченко знову переступила поріг президентського люксу зі стиснутим серцем. Все було так знайомо, але водночас небезпечно насичене спогадами. Щойно двері за нею зачинилися, вона відчула, як її подих прискорюється. Ддине, чого їй хотілося, швидко виконати свою роботу й непомітно зникнути.
Але, хоч вона й намагалася себе переконати, що це звичайний робочий день, у повітрі відчувалася якась особлива напруга. У кожному кутку кімнати, у кожному блискучому предметі вона бачила його погляд Артема Коваленка, спокійний, але пронизливий, ніби він міг читати її думки.
Поки вона вирівнювала подушки на ліжку, двері раптом відчинилися. Впевнені кроки наповнили кімнату. Оксана завмерла з руками, міцно стиснутими на шовковій тканині.
Цього разу не втечеш, почула вона його низький, але дивно мякий голос.
Вона повільно обернулася. Артем стояв там, як завжди бездоганний, але в його очах було щось нове: тепла цікавість, змішана з ледь помітною іронією.
Я думала що вам заважаю, прошепотіла вона.
Якби ти мене дійсно турбувала, я б уже викликав охорону. Але не викликав. Чому, як гадаєш?
Оксана заперечливо похитала головою, не знаючи, що відповісти.
Бо я хочу зрозуміти, хто ти, продовжив він. Жінка, яка засинає у ліжку незнайомого чоловіка, або безрозсудна, або має душу настільки чисту, що втома єдиний її гріх. І ти, Оксано, схоже, належиш до другого типу.
Від того, як він вимовив її імя, у неї пробіг мороз по спині. Як він дізнався? Ах, так жетон із її іменем на формі.
Я нічого особливого, прошепотіла вона. Просто покоївка.
Артем вперше усміхнувся. Коротко, але достатньо, щоб збити її з пантелику.
«Просто» покоївка? Ні. Жінка, яка працює до виснаження, але навіть у сні виглядає, як старовинна картина з секретного музею. Ти дійсно вважаєш це «нічим»?
Оксана відчула, як її щоки спалахнули румянцем. Вона хотіла подякувати, але слова застрягли у горлі. Натомість опустила очі, намагаючись взяти себе в руки.
Мені треба закінчити прибирання, нарешті вимовила вона.
Закінчуй, легко відповів він, але так і залишився стояти, спостерігаючи за її кожним рухом.
Години пливли повільно, напружено. Він ставив прості запитання: звідки вона, чому приїхала до міста, чи подобається їй робота. Вона відповідала несміливо, але кожна фраза поступово розкривала її історію. Невелике село, де батьки боролися з бідністю. Важка робота змалку, а тепер більшість заробітку додому.
Артем слухав із несподіваною увагою. Вперше хтось бачив у ньому не бізнесмена, а звичайного чоловіка, захопленого щирістю простої жінки.
Наступні дні перетворили їхні зустрічі на епізоди з таємничого роману. Він завжди зявлявся ніби випадково, допомагаючи вирівняти вазу, поправити картину або просто мовчки спостерігаючи.
Колеги почали пліткувати. «Чому саме Оксана так часто там?» допитувалися. Вона не могла пояснити. Навіть сама не знала це для нього лише гра чи щось більше.
Одного дощового вечора, коли світло ліхтарів відбивалося у величезних вікнах люксу, Артем несподівано зупинив її.
Оксано, залишись. Не як працівниця. Як жінка.
Вона завмерла, відчуваючи, як серце бється божевільно.
Я не можу Ви занадто далеко від мене.
«Далеко» і «близько» це лише ілюзія, сказав він, наближаючись. Важливіше те, що ми відчуваємо.
Його пальці ледве торкнулися її запястя. Простий жест, який повністю її роззброїв. У його очах не було arrogance мільйонера лише бажання звичайної людини.
Я не хочу тебе лякати, промовив він. Якщо підеш зараз, я не зупиню. Але якщо залишишся, то зрозумієш ти тут, бо я обрав тебе і ти теж мене обрала, навіть не усвідомлюючи цього.
Оксана відчула, як її світ руйнується й відроджується одночасно. Все життя вона тікала від надто сміливих мрій, боячись розчарування. Але зараз, під його поглядом, зрозуміла: деякі мрії варто ризикувати.
Вона несміливо підійшла. Він обійняв її з ніжністю, яка суперечила його силі. Вперше Оксана не почувалася втомленою покоївкою лише жінкою, яку хочуть.
Наступні ночі були ніби зі сну. Він показав їй прихований світ: закриті ресторани, нічні поїздки пустими вулицями, довгі розмови, де він розкривав свої страхи. Для нього вона стала прихистком, чимсь справжнім, що не купиш за гроші.
Але реальність наздогнала. Керівництво готелю дізналося про її візити й увагу мільйонера. Плітки ставали надто голосними. Одного ранку менеджер викликав її:
Оксано, тобі треба шукати іншу роботу. Тут