Ой, слухай, я таке пережив Зрозумів свої помилки і захотів повернутися до колишньої дружини після 30 років, але було вже запізно
Мене звуть Микола Коваленко, живу в Білій Церкві, де сірі дні тягнуться нескінченно, наче осінній дощ над полями. Мені 52, і в мене немає нічого. Ні дружини, ні родини, ні дітей, ні роботи лише пустка, як холодний вітер у покинутому будинку. Я сам зруйнував усе, що мав, і тепер стою над руїнами свого життя, дивлячись у прірву, яку викопав своїми ж руками.
Тридцять років я жив із дружиною Ольгою. Я був годувальником працював, заробляв, а вона піклувалася про домівку. Мені подобалося, що вона завжди вдома, що не треба ділити її із зовнішнім світом. Але з часом її турбота, звички, навіть голос почали мене дратувати. Кохання поволі згасало, розчинялося в побуті. Я думав, що так і має бути, що це нормально. Мені було комфортно в цій сірій стабільності. Але доля підкинула мені випробування, яке я не зміг подолати.
Одного вечора в кавярні я зустрів Маріанну. Їй було 32 на двадцять років молодша за мене, гарна, жвава, з вогником в очах. Вона здавалася втіленням мрії, свіжим вітром у моєму застійному житті. Ми почали зустрічатися, і незабаром вона стала моєю коханкою. Два місяці я жив подвійним життям, а потім зрозумів: більше не хочу повертатися додому до Ольги. Я закохався в Маріанну або мені так здавалося. Хотів, щоб вона стала моєю дружиною, моєю новою долею.
Я набрався сміливості й розповів правду Ользі. Вона не кричала, не била посуд лише подивилася на мене порожнім поглядом і кивнула. Я подумав, що їй теж байдуже, що її почуття давно померли. Зараз я розумію, як сильно її поранив. Ми розлучилися. Продали квартиру, де виросли наші діти, де кожен куток зберігав спогади. Маріанна наполягала, щоб я нічого не залишив Ользі. Я послухався забрав свою частину і купив просторе двокімнатне житло для Маріанни. Ольга оселилася в крихітній однушці, і я навіть не допоміг їй грошима. Знав, що вона не має роботи, що їй важко, але мені було байдуже. Діти, Андрій і Руслан, відвернулися від мене назвали зрадником і обірвали всі звязки. Тоді мене це не хвилювало: у мене була Маріанна, нове життя, і я гадав, що цього достатньо.
Маріанна завагітніла, і я з нетерпінням чекав нашого сина. Але коли він народився, я помітив, що хлопчик анітрохи не схожий ні на мене, ні на неї. Знайомі шепотіли, брат попереджав, але я ігнорував ці думки. Життя з Маріанною перетвор